Сучасна Україна переживає один із найскладніших етапів у своїй історії. Війна, економічні виклики, міграція та демографічна криза створюють комплекс проблем, які вимагають системних і негайних рішень. Як Президент Українського союзу промисловців і підприємців та голова Антикризового штабу стійкості економіки, я маю нагоду безпосередньо долучатися до обговорення та формування підходів, спрямованих на подолання цих викликів.

Демографічний стан: загрози і виклики

Засідання Антикризового штабу, яке відбулося нещодавно, ще раз підтвердило тривожну тенденцію: населення України скорочується. Станом на липень 2024 року чисельність населення на територіях, які перебувають під контролем державної влади, становить лише 31,1 млн осіб. Ще близько 5 мільйонів наших громадян знайшли прихисток за кордоном.

Прогнози на майбутнє не надто оптимістичні: до 2041 року населення України може скоротитися до 28,9 млн осіб, а до 2051 року – до 25,2 млн. Це вимагає рішучих дій з боку держави, бізнесу та громадянського суспільства.

Стратегія демографічного розвитку: перші кроки

Завдяки ініціативі Українського союзу промисловців і підприємців була затверджена Стратегія демографічного розвитку України до 2040 року. Водночас ділова спільнота, яку я представляю, відзначає, що у документі бракує чітких показників, ресурсної бази та системності.

Наша мета – зробити цю Стратегію максимально конкретною, з урахуванням потреб регіонів, громад і бізнесу. Як зазначали експерти під час засідання, розвиток людського потенціалу, забезпечення гідних умов життя і праці, повернення економічно активних громадян – це базові умови для стабілізації демографічної ситуації.

Виступ А.Кінаха

Економічний аспект: чому це важливо

Крім демографічних питань, ми маємо зосередитися на економічному зростанні. На жаль, бюджет на 2025 рік був прийнятий без Плану дій Уряду в економіці. Це ще раз підкреслює необхідність конкретних і прозорих програм, які стимулюватимуть розвиток бізнесу, створюватимуть нові робочі місця та збільшуватимуть доходи громадян.

Особливу увагу слід приділити монетарній політиці. Сьогодні вона залишається неефективною: прибутки банків зростають, а кредитування реального сектору економіки відсутнє. Це недопустимо в умовах війни.

Ринок праці: бронювання фахівців

Зміни до Порядку бронювання військовозобов’язаних, запроваджені Кабінетом Міністрів, мають на меті визначити підприємства, які є критично важливими. Проте цей процес вимагає прозорості. Як голова Антикризового штабу, я запевняю, що ми будемо ретельно моніторити, як працює новий механізм бронювання, щоб уникнути зловживань і забезпечити збереження кадрового потенціалу.

Людський капітал: головна цінність країни

Відомий український демограф Елла Лібанова пропонує кілька важливих рішень, зокрема створення мережі муніципального житла для внутрішньо переміщених осіб та перехід від трудомісткої до інноваційної моделі економіки. Це вимагає активного залучення місцевих громад і створення умов для співпраці між державою, бізнесом і суспільством.

Особливу увагу слід приділити молоді. За прогнозами ООН, до 2080 року частка людей віком 60+ в Україні може досягти 49%. Це означає, що без стимулювання народжуваності, створення умов для молодих сімей та повернення українців із-за кордону ми ризикуємо втратити майбутнє.

Що далі?

За підсумками засідання Антикризового штабу буде підготовлена резолюція з конкретними пропозиціями до Верховної Ради, Кабінету Міністрів та Офісу Президента. Вона включатиме рекомендації щодо реалізації Стратегії демографічного розвитку, стимулювання бізнесу, створення робочих місць та зміцнення економіки.

Я переконаний, що вирішення демографічної кризи можливе лише за умови спільної роботи. Разом із міжнародними партнерами, науковою спільнотою та бізнесом ми маємо створити умови, за яких Україна стане місцем, де люди хочуть жити, працювати та будувати майбутнє.

Наше завдання – не лише подолати поточні виклики, але й закласти фундамент для сталого розвитку на десятиліття вперед. Україна має потенціал, і ми повинні використати його на повну.

Демографічна ситуація в Україні становить серйозний виклик для країни, особливо в контексті затяжної війни з росією, повномасштабне вторгнення якої призвело до великої кількості біженців та втрат населення нашої держави.

За оцінками Міжнародного валютного фонду, із 41 млн. в 2021 році населення України скоротилося до 33,2 млн в 2023 році. Чимало українців, а саме більше 6 млн. – стали біженцями за кордоном. Їхнє повернення залежить від того, скільки триватиме війна і чи створюватимуться відповідні умови (наявність житла, робочих місць, соціальної інфраструктури) в Україні. Той же МВФ прогнозує вкрай повільне зростання населення – до 36 млн в 2028 році. Окрім біженців, є ще й фактор низького рівня народжуваності.

На це звертає увагу Антикризовий штаб стійкості економіки в умовах воєнного стану. Разом із Українським союзом промисловців і підприємців штаб опікується реалізацією ініціативи Президента «Зроблено в Україні», зокрема, вже провів низку засідань і передав пропозиції по конкретним заходам в парламент, Офіс президента, Уряд.  На думку експертів Антикризового штабу, будь-яким рішенням в економіці повинен передувати аудит стану справ – як в цілому, так і в кожній окремій галузі. Наявність достатньої кількості економічного активного населення – один із ключових чинників посилення оборонних спроможностей країни. Йде мова про збільшення темпів військового виробництва, фінансування Сил оборони, закупівль необхідної техніки, боєприпасів та обладнання.

Ситуація із більш, ніж 6-місячною затримкою допомоги наших партнерів із США (наразі відповідний законопроєкт нарешті проголосований в Конгресі та переданий до Сенату) ще більше підкреслює необхідність зміцнення економічної самодостатності України.  Для цього потрібна політика збереження і розвитку людського капіталу, національного ринку праці, створення привабливих умов для інвесторів.

Щодо зазначеного пункту, то інвестиції в Україні поки не вийшли на довоєнний рівень. Маємо близько 54 млр. доларів за 2023 рік порівняно із 66 млрд. доларів у 2021 році. Поруч із тим, падіння ВВП через повномасштабну агресію рф у 2022 році становило більше 29%. Для відновлення економічної потуги потрібно значно активізувати як наявні програми – «Зроблено в Україні», План відновлення, так і розробити більш точкові (для кожної сфери економіки) плани дій. Серед цього – стимулювання самозайнятості, продовження дерегуляції в бізнесі,  кредитування підприємців, розширення локалізації та імпортозаміщення тощо. Прикметно, що всі ці програми і стратегії передбачають наявність необхідної кількості спеціалістів.

В УСПП переконані, що на даному етапі для зміцнення демографічної структури України і забезпечення її стійкого розвитку необхідні комплексні заходи на національному та міжнародному рівнях.

Зокрема, правильним є підхід до стимулювання народжуваності. Уряд повинен масштабувати програми підтримки сімей, такі як матеріальна допомога для молодих сімей, допомога з житлом, безкоштовна медична допомога для дітей, довгострокові кредити на придбання житла для молодих сімей.

Поруч із тим важливим є розширення мережі дитячих садків та шкіл, підвищення якості освіти, створення умов для розвитку дитячих і спортивних об’єктів, а також культурних та розважальних майданчиків для дітей.

Адже, згідно із експертних опитувань, окрім міркувань безпеки, українок із дітьми утримує від повернення додому саме можливості для освітнього і творчого розвитку школярів, які є в низці країн ЄС, США, Канаді тощо.

Молодь же можна утримати в країні через стимулювання підприємництва та інновацій, підвищення зарплат та соціальних гарантій (про що йшлося вище – вигідні іпотечні ставки та ін.).

Окрім власних зусиль, Україна повинна активно залучати міжнародну допомогу для відновлення економіки, інфраструктури та соціальної сфери, щоб створити сприятливі умови для повернення біженців.

Ми називаємо переважно цифри (втрати від війни, розв’язаної рф), інколи – конкретні об’єкти чи сфери, які потребують відновлення. Проте Україні потрібно більш наполегливо презентувати саме можливості для міжнародних інвестицій – в ОПК, інфраструктуру, технологічні галузі промисловості, переробку тощо

Загальним механізмом для успішної реалізації демографічної стратегії буде управління та моніторинг програм залучення інвестицій у людський капітал, підтримка молоді та сімей, а також забезпечення інтеграції біженців у соціально-економічне життя країни. Вирішення демографічних проблем вимагає комплексного підходу та співпраці всіх рівнів влади, громадських організацій та міжнародних партнерів.

Дорогі друзі, рік що минає, став роком як серйозних випробувань, так і періодом формування нових викликів для усього українського суспільства. Важливий висновок, який необхідно зробити вже зараз, полягає в тому, що світ як глобальний, так і “локальний” вже ніколи не буде таким як раніше. Нам усім потрібно жити і працювати у цьому «новому світі», ростити дітей, будувати економіку, зміцнювати гідне майбутнє…

Я б хотів, напередодні Новорічних та Різдвяних світ поговорити не тільки про те, як ми прожили цей рік, а головне – як нам жити у наступному!

Результати, які демонструє Україна у році, що минає, м’яко кажучи, не вражають, і справа тут не у кризі світової економіки та всесвітній пандемії коронавірусу. Правильніше сказати, не лише у цьому. Сама модель державного управління за останній рік значно деградувала і втрачала системність та науковий підхід . Державна влада – це, насамперед, система професійного державного менеджменту, який має працювати на системне зміцнення всієї вертикалі влади і бути гранично ефективним з точки зору виконання суспільних соціально – економічних завдань. Критерії персональних призначень у владі повинні бути виключно професійними, державницькими, а не політичними, оскільки некомпетентність – стає загрозою на рівні національної безпеки.

Також важливо було б вжити негайних заходів щодо розширення прав і обов’язків місцевих громад і продовжувати політику децентралізації. Натомість, реформування економічного та соціального секторів проходило без стратегії на тривалу перспективу. Годі й говорити про інше, коли в нас досі немає Програми діяльності Уряду, затвердженої Верховною радою України! З огляду на все це, стає зрозумілим, що в Україні, необхідна зміна філософії і якості державного управління, створення чіткої антикорупційної системи  управління державними ресурсами, лібералізація податкової політики і створення умов для підприємницької активності – це завдання, яке потрібно вирішувати у наступному, 2022 році – негайно!

Що турбує найбільше?

Насамперед — поглиблення нерівності у найрізноманітніших її проявах у поєднанні з від’ємними оцінками громадянами динаміки змін та якості рівня життя. Натомість, сьогодні спостерігається занадто велика різниця у в рівні життя українців, а відтак різке і наростання бідності, шалений демографічний спад, зростання трудової міграції працездатного населення. Згідно з даними ООН – частка населення України, чиї середньодушові еквівалентні сукупні витрати є нижчими за межу бідності, складає  – 60 відсотків!!

У 2021 році бідність в Україні збільшилася, оскільки багато українців втратили доходи через карантинні обмеження, а зростання цін на енергоносії, високі тарифи ЖКГ та інфляція суттєво знизили платоспроможність населення. Ці цифри не просто лякають, вони є принизливими для великої держави з величезним природним, промисловим та кадровим потенціалом, якою є Україна!

Звичайно, бідність — це не лише особиста проблема кожної окремої людини, а й національна проблема. Усунення бідності необхідне для стабільного і всебічного зростання економіки, суспільства та держави. Ми знаємо, що найважливіша умова для ефективної боротьби з бідністю – економічне зростання.  Прискорення темпів зростання – завдання складне, але цілком вирішуване.

На мою думку, це повинна бути сінергія факторів: радикальні економічні дії, плюс збільшення обсягу інвестицій та підвищення індустріально – іноваційного продуктивного розвитку вітчизняної промисловості. Заходи, які б заохочували ширшу конкуренцію, дозволили б боротися з корупцією у в держсекторі. Більш сприятливий діловий клімат забезпечив би захист прав малого та середнього бізнесу і дозволив би скоротити кількість банкрутств, тоді як більш пильна увага до інновацій могла б сприяти залученню приватних інвестицій у економіку.

Демографія і економічна криза

За даними Моніторингового звіту щодо досягнення Цілей сталого розвитку 2020 ООН, рівень народжуваності в країні стрімко падає, а смертність зростає, зокрема: рівень смертності в Україні за 10 місяців 2021 року, перевищував рівень народжуваності: на 100 померлих було всього 41 новонароджений, загальне скорочення природної чисельності українців склало– 317 тисяч осіб.

Тож, ми в рамках в рамках Антикризової ради громадських організацій, неодноразово розглядали демографічне питання, яке, на сьогодні є найболючішою українською проблемою і пропонували свої шляхи вирішення цієї проблеми. І ключ до неї – це знову ж такі економіка. Адже відомо, що нинішня сировинна економічна модель, яка заснована на експорті за кордон сировинної продукції низьких переділів, в принципі не здатна забезпечити високий добробут широких мас в довгостроковій перспективі. Наразі, головне негайно вжити законодавчих кроків задля створення конкурентоздатної економіки на базі розвитку сучасного високотехнологічного промислового виробництва і у такий спосіб створити в Україні гідні умови для розвитку підприємництва і формування міцного середнього класу.

Важливою пропозицією відповідальних політиків та експертного середовища є створення надійного механізму справедливого перерозподілу національного багатства України, а саме прийняття законодавства, яке б створювало в Україні рівні та справедливі умови для всіх громадян щодо користування тим самим національним багатством.

Перший крок у цьому напрямку, треба сказати, все ж такі зробили –  Президент анонсував у своєму щорічному посланні до Верховної ради, проект так званого «Економічного паспорту українця», який, як на мене є лише першим кроком до формування в країні концепції, так званого Безумовного Базового доходу – це періодична виплата готівкового платежу, безумовно надана всім на індивідуальній основі. Концепція безумовного базового соціального доходу (ББСД) повинна відповідати базовим потребам людей, тобто їхній можливості купити собі їжу і одяг, заплатити за ЖКГ і транспорт, зібрати гроші на відпустку тощо.

Економіка

Факти свідчать, що поступова деградація власного виробництва призвела до стрімкого заповнення внутрішнього ринку імпортними товарами, і в результаті завоювання внутрішнього ринку іншими країнами. Це значно ускладнило умови для економічної модернізації. І це при тому, що Україна єнайбільшою, за територією, країною Європи, і водночас має достатньо власних природно-сировинних ресурсів і  високий рівень розвитку людського капіталу та надзвичайно багаті традиції в організації вітчизняного промислового і сільськогосподарського виробництва. Отже, що необхідно було б зробити аби відновити нашу економіку і повернути її на інтенсивні шляхи розвитку? Питання надзвичайно складне! Але без відповіді на нього будь-які реформи втрачають свій конструктивний сенс.

Та величезна робота, яку проводять Український союз промисловців і підприємців і партія промисловців і підприємців за широкою участю громадянського суспільства та експертного середовища, дає мені підстави вважати, що для того аби відродити ефективне промислове і сільськогосподарське виробництво, необхідно розробити і реалізувати у Україні – модель «інноваційної економіки».

Така економічна модель є основною світовою тенденцією формування сучасного типу сталого економічного зростання в умовах постіндустріального суспільства. Перехід від сировинної та індустріальної економіки до так званої «інноваційної економіки», що базується на інтелектуальних ресурсах, високих технологіях, у поєднанні з ефективним використанням та якісним покращенням всіх виробничих факторів – є основою економічних перетворень в Україні! Стійка тенденція до підвищення ролі освіти, знань та інновацій є характерною рисою прискореного розвитку будь-якої країни. У наших Східно- Європейських сусідів усе саме так і відбувалося – Польща, Чехія, країни Балтії, особливо Естонія, як наріжний камінь своїх економічних реформ, впроваджували нові знання, на основі яких створювали ефективні виробничі технології, завдяки яким виробляли високоякісні продукти й водночас змінювали організацію управління виробництвом. Все це дало їм основну частину зростання продуктивності праці та ВВП. Разом з тим, ці країни, контролювали процес створення нових технологій та ринків, на яких вони продавали ці нові промислові продукти, створені з використанням новітніх технологій.

 Посилення Україною своїх позицій на світовому ринку без прискореного розвитку високотехнологічних та наукомістких галузей є обмеженим. Реалізація завдання швидкого зростання без структурних змін в економіці призводить до зниження конкурентоспроможності країни та її виключення з ринку високотехнологічної продукції, що зрештою не дозволяє підвищити рівень життя населення та забезпечити безпеку населення і множить ту саму бідність про яку говорив вище. Інформаційні технології, комп’ютеризовані системи та високотехнологічні виробництва є основними модулями інноваційної економіки. Вони радикально трансформують усі засоби отримання, обробки, передачі та виробництва інформації, радикально оптимізують інтелектуальну діяльність (наприклад, автоматизацію проектування та технологічної підготовки індустріального виробництва, автоматизований контроль над виробничими процесами у високотехнологічних галузях, автоматизацію фінансової та бухгалтерської звітності тощо), але для цього потрібно переглянути основні показники нашого держбюджету, де на освіту, науку та технічну модернізацію високотехнологічних українських підприємств виділені кошти, за які в принципі неможливо будувати цю саму інноваційну економіку.

Що ми маємо на сьогодні – низька продуктивність інновацій помітно послаблює конкурентні позиції українських виробників на зарубіжних ринках. Обсяг відвантажених інноваційних товарів та наданих послуг – не грає суттєвої ролі в українській економіці.

У структурі експорту вітчизняних товарів у цілому переважають товари, що не зазнали технологічних змін, таких як експорт сільгоспсировини, а частка інноваційних товарів, робіт та послуг становить 5,5% (з них 2,5% – нові продукти). Майже дві третини всієї інноваційної продукції, що все ж такі експортується, припадає на послуги українських ІТ – фахівців, винаходи та високотехнологічні галузі середнього рівня. Очевидно, що в Україні була закріплена модель системи відкритих інновацій, в якій фундаментальні та прикладні дослідження, що все ж такі фінансуються з бюджету, і згодом створені промислові зразки – комерціалізуються за межами нашої країни, а потім наш бізнес купує готові технологічні рішення у формі обладнання на Заході!  Відповідно, наша промисловість, особливо високотехнологічні галузі, авіабудування, суднобудування, машинобудування, відстають від динаміки світового розвитку, а бюджетні кошти витрачаються на підтримку конкурентів, а в кращому разі – на загальне покращення світового ринку!

Формування такої моделі, що обмежує економічний розвиток країни, зумовлено кількома причинами. Насамперед, більшість вітчизняних покупців уникають великих витрат на розробку нових технологій та видів продукції, обмежуючи себе покращенням існуючих виробничих потужностей. І, по-друге, у продажах за кордоном (через скорочення сектора прикладної розробки та нерозвиненості послуг з комерціалізації технологій) домінує «технологічна сировина», яка не привнесена в конкретні проекти та розробки та не захищена міжнародними патентами.

Це, якраз  і є результат недолугої та недалекоглядної промислової політики, де відсутнє стратегічне планування та програмування, а державна політика в інноваційній сфері та у сфері інтелектуальної власності не систематизована у якомусь зрозумілому комплексі документів, що стосуються розвитку різних напрямків розвитку держави. Плюс до усього практичне вдосконалення відповідного законодавства теж відбувається несистемно, без урахування програми Уряду… якої немає…

Епілог

Все про що ми говорили вище, це пропозиції, які пропонує експертне середовище, яке ми постійно збираємо в українському Союзі промисловців і підприємців для обговорення шляхів розвитку нашої держав та її економіки. Статус-кво, який ми бачимо  сьогодні, на жаль, говорить про те, що місце України у світовому розподілі суспільної праці, не відповідає її реальному потенціалу. Ми істотно відстаємо від тих же європейських країн і в технологічному плані й у розвиткові людського потенціалу.

Але я виділив би кілька базових передумов, трендів, якщо так можна висловитись, що формують порядок денний технологічного розвитку – 2020-2030 років.

Перший і, мабуть, найважливіший – це перехід до нової технологічної парадигми у рамках нової промислової революції. «Індустрія 4.0» – це лише одна із складових такої трансформації, що стосується і медицини, і енергетичного сектору, і транспортного, і напрямків, пов’язаних з новими матеріалами та технологіями, а також з роботизацією та цифрофізацією. Це все масштабні технологічні зміни, які на найближчі 10 років є квінтесенцією інновацій та відкриттів, які були зроблені, починаючи з середини минулого століття у різних секторах економіки та з різною швидкістю. Це, безперечно, фундаментальні та прикладні дослідження, на які ми здатні, і які ми можемо робити! Другий глобальний економічний тренд – це зміна ланцюжків створення доданої вартості. Тут, звичайно, важливу роль відіграє економіка спільного споживання, її ще називають «шеринг-економіка». Яка дозволяє пов’язувати продавців та покупців завдяки сучасним IT-технологіям. Безумовно, такі зміни доданої вартості відіграють на користь так званого креативного сегменту та креативної індустрії.

Ми бачимо, як нові світові гравці, витісняють «старожилів» ринку, які десятиліттями формували свій капітал та імідж по всьому світу, і нам українцям треба вчасно стрибнути на цей швидкий поїзд. Фундаментальні трансформації ланцюжків доданої вартості – це глобальний тренд, який неминуче позначиться на світових економіках, до складу яких входять як надсучасні бізнеси, так і ті, що ми маємо зараз.

І третя передумова, полягає у появі неекономічних факторів, які істотно впливають на конкурентоспроможність бізнесу. Треба сказати, що та економіка, яку ми спостерігаємо на початку 2022 року вже не є економікою «чистого прибутку» без сентиментів. Ми бачимо, як неекономічні фактори, пов’язані з екологічно-дружньою та етичною поведінкою, виходять на перші місця по всьому світу. Наприклад, ще 2019 року близько 200 світових компаній заявили, що для них максимізація прибутку – це не головна мета, а основним завданням є служіння суспільству та задоволення його потреб.

Усім нам успіхів у Новому – 2022 році!