Дорогі друзі, рік що минає, став роком як серйозних випробувань, так і періодом формування нових викликів для усього українського суспільства. Важливий висновок, який необхідно зробити вже зараз, полягає в тому, що світ як глобальний, так і “локальний” вже ніколи не буде таким як раніше. Нам усім потрібно жити і працювати у цьому «новому світі», ростити дітей, будувати економіку, зміцнювати гідне майбутнє…
Я б хотів, напередодні Новорічних та Різдвяних світ поговорити не тільки про те, як ми прожили цей рік, а головне – як нам жити у наступному!
Результати, які демонструє Україна у році, що минає, м’яко кажучи, не вражають, і справа тут не у кризі світової економіки та всесвітній пандемії коронавірусу. Правильніше сказати, не лише у цьому. Сама модель державного управління за останній рік значно деградувала і втрачала системність та науковий підхід . Державна влада – це, насамперед, система професійного державного менеджменту, який має працювати на системне зміцнення всієї вертикалі влади і бути гранично ефективним з точки зору виконання суспільних соціально – економічних завдань. Критерії персональних призначень у владі повинні бути виключно професійними, державницькими, а не політичними, оскільки некомпетентність – стає загрозою на рівні національної безпеки.
Також важливо було б вжити негайних заходів щодо розширення прав і обов’язків місцевих громад і продовжувати політику децентралізації. Натомість, реформування економічного та соціального секторів проходило без стратегії на тривалу перспективу. Годі й говорити про інше, коли в нас досі немає Програми діяльності Уряду, затвердженої Верховною радою України! З огляду на все це, стає зрозумілим, що в Україні, необхідна зміна філософії і якості державного управління, створення чіткої антикорупційної системи управління державними ресурсами, лібералізація податкової політики і створення умов для підприємницької активності – це завдання, яке потрібно вирішувати у наступному, 2022 році – негайно!
Що турбує найбільше?
Насамперед — поглиблення нерівності у найрізноманітніших її проявах у поєднанні з від’ємними оцінками громадянами динаміки змін та якості рівня життя. Натомість, сьогодні спостерігається занадто велика різниця у в рівні життя українців, а відтак різке і наростання бідності, шалений демографічний спад, зростання трудової міграції працездатного населення. Згідно з даними ООН – частка населення України, чиї середньодушові еквівалентні сукупні витрати є нижчими за межу бідності, складає – 60 відсотків!!
У 2021 році бідність в Україні збільшилася, оскільки багато українців втратили доходи через карантинні обмеження, а зростання цін на енергоносії, високі тарифи ЖКГ та інфляція суттєво знизили платоспроможність населення. Ці цифри не просто лякають, вони є принизливими для великої держави з величезним природним, промисловим та кадровим потенціалом, якою є Україна!
Звичайно, бідність — це не лише особиста проблема кожної окремої людини, а й національна проблема. Усунення бідності необхідне для стабільного і всебічного зростання економіки, суспільства та держави. Ми знаємо, що найважливіша умова для ефективної боротьби з бідністю – економічне зростання. Прискорення темпів зростання – завдання складне, але цілком вирішуване.
На мою думку, це повинна бути сінергія факторів: радикальні економічні дії, плюс збільшення обсягу інвестицій та підвищення індустріально – іноваційного продуктивного розвитку вітчизняної промисловості. Заходи, які б заохочували ширшу конкуренцію, дозволили б боротися з корупцією у в держсекторі. Більш сприятливий діловий клімат забезпечив би захист прав малого та середнього бізнесу і дозволив би скоротити кількість банкрутств, тоді як більш пильна увага до інновацій могла б сприяти залученню приватних інвестицій у економіку.
Демографія і економічна криза
За даними Моніторингового звіту щодо досягнення Цілей сталого розвитку 2020 ООН, рівень народжуваності в країні стрімко падає, а смертність зростає, зокрема: рівень смертності в Україні за 10 місяців 2021 року, перевищував рівень народжуваності: на 100 померлих було всього 41 новонароджений, загальне скорочення природної чисельності українців склало– 317 тисяч осіб.
Тож, ми в рамках в рамках Антикризової ради громадських організацій, неодноразово розглядали демографічне питання, яке, на сьогодні є найболючішою українською проблемою і пропонували свої шляхи вирішення цієї проблеми. І ключ до неї – це знову ж такі економіка. Адже відомо, що нинішня сировинна економічна модель, яка заснована на експорті за кордон сировинної продукції низьких переділів, в принципі не здатна забезпечити високий добробут широких мас в довгостроковій перспективі. Наразі, головне негайно вжити законодавчих кроків задля створення конкурентоздатної економіки на базі розвитку сучасного високотехнологічного промислового виробництва і у такий спосіб створити в Україні гідні умови для розвитку підприємництва і формування міцного середнього класу. 
Важливою пропозицією відповідальних політиків та експертного середовища є створення надійного механізму справедливого перерозподілу національного багатства України, а саме прийняття законодавства, яке б створювало в Україні рівні та справедливі умови для всіх громадян щодо користування тим самим національним багатством.
Перший крок у цьому напрямку, треба сказати, все ж такі зробили – Президент анонсував у своєму щорічному посланні до Верховної ради, проект так званого «Економічного паспорту українця», який, як на мене є лише першим кроком до формування в країні концепції, так званого Безумовного Базового доходу – це періодична виплата готівкового платежу, безумовно надана всім на індивідуальній основі. Концепція безумовного базового соціального доходу (ББСД) повинна відповідати базовим потребам людей, тобто їхній можливості купити собі їжу і одяг, заплатити за ЖКГ і транспорт, зібрати гроші на відпустку тощо.
Економіка
Факти свідчать, що поступова деградація власного виробництва призвела до стрімкого заповнення внутрішнього ринку імпортними товарами, і в результаті завоювання внутрішнього ринку іншими країнами. Це значно ускладнило умови для економічної модернізації. І це при тому, що Україна єнайбільшою, за територією, країною Європи, і водночас має достатньо власних природно-сировинних ресурсів і високий рівень розвитку людського капіталу та надзвичайно багаті традиції в організації вітчизняного промислового і сільськогосподарського виробництва. Отже, що необхідно було б зробити аби відновити нашу економіку і повернути її на інтенсивні шляхи розвитку? Питання надзвичайно складне! Але без відповіді на нього будь-які реформи втрачають свій конструктивний сенс.
Та величезна робота, яку проводять Український союз промисловців і підприємців і партія промисловців і підприємців за широкою участю громадянського суспільства та експертного середовища, дає мені підстави вважати, що для того аби відродити ефективне промислове і сільськогосподарське виробництво, необхідно розробити і реалізувати у Україні – модель «інноваційної економіки».
Така економічна модель є основною світовою тенденцією формування сучасного типу сталого економічного зростання в умовах постіндустріального суспільства. Перехід від сировинної та індустріальної економіки до так званої «інноваційної економіки», що базується на інтелектуальних ресурсах, високих технологіях, у поєднанні з ефективним використанням та якісним покращенням всіх виробничих факторів – є основою економічних перетворень в Україні! Стійка тенденція до підвищення ролі освіти, знань та інновацій є характерною рисою прискореного розвитку будь-якої країни. У наших Східно- Європейських сусідів усе саме так і відбувалося – Польща, Чехія, країни Балтії, особливо Естонія, як наріжний камінь своїх економічних реформ, впроваджували нові знання, на основі яких створювали ефективні виробничі технології, завдяки яким виробляли високоякісні продукти й водночас змінювали організацію управління виробництвом. Все це дало їм основну частину зростання продуктивності праці та ВВП. Разом з тим, ці країни, контролювали процес створення нових технологій та ринків, на яких вони продавали ці нові промислові продукти, створені з використанням новітніх технологій.
Посилення Україною своїх позицій на світовому ринку без прискореного розвитку високотехнологічних та наукомістких галузей є обмеженим. Реалізація завдання швидкого зростання без структурних змін в економіці призводить до зниження конкурентоспроможності країни та її виключення з ринку високотехнологічної продукції, що зрештою не дозволяє підвищити рівень життя населення та забезпечити безпеку населення і множить ту саму бідність про яку говорив вище. Інформаційні технології, комп’ютеризовані системи та високотехнологічні виробництва є основними модулями інноваційної економіки. Вони радикально трансформують усі засоби отримання, обробки, передачі та виробництва інформації, радикально оптимізують інтелектуальну діяльність (наприклад, автоматизацію проектування та технологічної підготовки індустріального виробництва, автоматизований контроль над виробничими процесами у високотехнологічних галузях, автоматизацію фінансової та бухгалтерської звітності тощо), але для цього потрібно переглянути основні показники нашого держбюджету, де на освіту, науку та технічну модернізацію високотехнологічних українських підприємств виділені кошти, за які в принципі неможливо будувати цю саму інноваційну економіку.
Що ми маємо на сьогодні – низька продуктивність інновацій помітно послаблює конкурентні позиції українських виробників на зарубіжних ринках. Обсяг відвантажених інноваційних товарів та наданих послуг – не грає суттєвої ролі в українській економіці.
У структурі експорту вітчизняних товарів у цілому переважають товари, що не зазнали технологічних змін, таких як експорт сільгоспсировини, а частка інноваційних товарів, робіт та послуг становить 5,5% (з них 2,5% – нові продукти). Майже дві третини всієї інноваційної продукції, що все ж такі експортується, припадає на послуги українських ІТ – фахівців, винаходи та високотехнологічні галузі середнього рівня. Очевидно, що в Україні була закріплена модель системи відкритих інновацій, в якій фундаментальні та прикладні дослідження, що все ж такі фінансуються з бюджету, і згодом створені промислові зразки – комерціалізуються за межами нашої країни, а потім наш бізнес купує готові технологічні рішення у формі обладнання на Заході! Відповідно, наша промисловість, особливо високотехнологічні галузі, авіабудування, суднобудування, машинобудування, відстають від динаміки світового розвитку, а бюджетні кошти витрачаються на підтримку конкурентів, а в кращому разі – на загальне покращення світового ринку!
Формування такої моделі, що обмежує економічний розвиток країни, зумовлено кількома причинами. Насамперед, більшість вітчизняних покупців уникають великих витрат на розробку нових технологій та видів продукції, обмежуючи себе покращенням існуючих виробничих потужностей. І, по-друге, у продажах за кордоном (через скорочення сектора прикладної розробки та нерозвиненості послуг з комерціалізації технологій) домінує «технологічна сировина», яка не привнесена в конкретні проекти та розробки та не захищена міжнародними патентами.
Це, якраз і є результат недолугої та недалекоглядної промислової політики, де відсутнє стратегічне планування та програмування, а державна політика в інноваційній сфері та у сфері інтелектуальної власності не систематизована у якомусь зрозумілому комплексі документів, що стосуються розвитку різних напрямків розвитку держави. Плюс до усього практичне вдосконалення відповідного законодавства теж відбувається несистемно, без урахування програми Уряду… якої немає…
Епілог
Все про що ми говорили вище, це пропозиції, які пропонує експертне середовище, яке ми постійно збираємо в українському Союзі промисловців і підприємців для обговорення шляхів розвитку нашої держав та її економіки. Статус-кво, який ми бачимо сьогодні, на жаль, говорить про те, що місце України у світовому розподілі суспільної праці, не відповідає її реальному потенціалу. Ми істотно відстаємо від тих же європейських країн і в технологічному плані й у розвиткові людського потенціалу.
Але я виділив би кілька базових передумов, трендів, якщо так можна висловитись, що формують порядок денний технологічного розвитку – 2020-2030 років.
Перший і, мабуть, найважливіший – це перехід до нової технологічної парадигми у рамках нової промислової революції. «Індустрія 4.0» – це лише одна із складових такої трансформації, що стосується і медицини, і енергетичного сектору, і транспортного, і напрямків, пов’язаних з новими матеріалами та технологіями, а також з роботизацією та цифрофізацією. Це все масштабні технологічні зміни, які на найближчі 10 років є квінтесенцією інновацій та відкриттів, які були зроблені, починаючи з середини минулого століття у різних секторах економіки та з різною швидкістю. Це, безперечно, фундаментальні та прикладні дослідження, на які ми здатні, і які ми можемо робити! Другий глобальний економічний тренд – це зміна ланцюжків створення доданої вартості. Тут, звичайно, важливу роль відіграє економіка спільного споживання, її ще називають «шеринг-економіка». Яка дозволяє пов’язувати продавців та покупців завдяки сучасним IT-технологіям. Безумовно, такі зміни доданої вартості відіграють на користь так званого креативного сегменту та креативної індустрії.
Ми бачимо, як нові світові гравці, витісняють «старожилів» ринку, які десятиліттями формували свій капітал та імідж по всьому світу, і нам українцям треба вчасно стрибнути на цей швидкий поїзд. Фундаментальні трансформації ланцюжків доданої вартості – це глобальний тренд, який неминуче позначиться на світових економіках, до складу яких входять як надсучасні бізнеси, так і ті, що ми маємо зараз.
І третя передумова, полягає у появі неекономічних факторів, які істотно впливають на конкурентоспроможність бізнесу. Треба сказати, що та економіка, яку ми спостерігаємо на початку 2022 року вже не є економікою «чистого прибутку» без сентиментів. Ми бачимо, як неекономічні фактори, пов’язані з екологічно-дружньою та етичною поведінкою, виходять на перші місця по всьому світу. Наприклад, ще 2019 року близько 200 світових компаній заявили, що для них максимізація прибутку – це не головна мета, а основним завданням є служіння суспільству та задоволення його потреб.
Усім нам успіхів у Новому – 2022 році!
