Підприємства-виробники цементної галузі укладають угоди на поставку енергоносіїв на цілий рік. Проте у серпні постачальники вугілля відмовлялися відвантажувати його за ціною контракту. Якщо на початку року вугілля коштувало $60/тонна, то вже в кінці серпня його ціна стрибнула до $175-200/тонна.

«Це стало найбільшою проблемою для нашої галузі, адже при випалюванні клінкеру – напівсировини для виготовлення цементу – в його собівартості від 52% до 55% складають енергоносії. Багато що залежить від того, на якому рівні зафіксуються ціни та чи вистачить резервів вугілля на цементних заводах, аби пережити цей складний період. Також питання, чи зможе будівельний сектор купувати цемент за вищою енергетичною собівартістю і в якій кількості», – йдеться в листі асоціації «Укрцемент» на адресу Українського союзу промисловців і підприємців.

УСПП спільно з Антикризовою радою громадських організацій, представниками органів влади, ділових об’єднань провів засідання-консультації. Йшлося про потребу розроблення урядом антикризових програм для економіки та окремих галузей промисловості у зв’язку з аномальним підвищенням цін на енергоносії, пандемією, що триває та ін.

Президент УСПП, голова Національної тристоронньої соціально-економічної ради Анатолій Кінах нагадав, що у протоколі зустрічі роботодавців, профспілок із Прем’єр-міністром зафіксовано доручення профільним міністерствам опрацювати питання підтримки виробників, які зазнають суттєвого впливу на вартість продукції в умовах підвищення вартості енергоносіїв.

Всі пропозиції за підсумками засідання ділова спільнота спрямує Кабміну, парламенту та Офісу президента.

Детальніше про це читайте на сайті УСПП.

Меморандум про співробітництво сторони підписали онлайн в рамках засідання Правління Українського союзу промисловців і підприємців.

Документ підписами скріпили президент УСПП Анатолій Кінах та президент-голова правління компанії Пітер Халпін.

Основною метою меморандуму є інтенсифікація ділового співробітництва між країнами, сприяння у пошуку інвесторів, розширення кола бізнес-контактів тощо.

Як підкреслив Анатолій Кінах, товарообіг між країнами не відповідає потенціалу держав – всього 4 млрд. доларів. При цьому навіть з Білоруссю останній в України більший – 4,5 млрд. дол.

«Маємо значно наростити ці обсяги, тим паче, що Україні є що запропонувати, у тому числі товари із високою доданою вартістю», – зазначив лідер ділової спільноти.

У свою чергу Пітер Халпін висловив підтримку таким ініціативам та зазначив, що нарощування взаємовигідної співпраці з Україною постійно в фокусі уваги США, американського бізнесу.

Нагадаємо, днями країни оновили Хартію про стратегічне партнерство.

Довідково. World Resources Company заснована в 1976 році. Займається управлінням екологічними ризиками та переробкою (очищення стічних вод, вторинна переробка матеріалів тощо). Наразі співпрацює із партнерами на чотирьох континентах – в Північній Америці, Південній Америці, в Європі та Азії.

 

У діловому союзі відмітили позитивну динаміку співпраці з обома чиновниками на їх попередніх посадах. Нагадаємо, досі Юлія Свириденко працювала в Офісі президента, а Павло Рябікін – є ексголовою Державної митної служби.

При цьому в Українському союзі промисловців і підприємців підкреслили, що напередодні звільнення 5 міністрів у Верховній Раді відбулося без жодних звітів. Це неправильна практика як з нормативної точки зору, так і аналізу ефективності роботи ключових міністерств.

«Потрібно оцінити, наскільки успішною була робота попередників, які залишаються проблеми, на чому варто сконцентрувати увагу нової команди», – наголосив президент УСПП Анатолій Кінах.

Так, перед Мінстратегпромом залишаються завдання прийняття Стратегії розвитку промисловості, реалізації політики імпортозаміщення, локалізації виробництва, прискореної адаптації європейських технічних регламентів і стандартів в індустрії тощо.

Спільними зусиллями промислової спільноти, експертів та урядовців вже вдалося затвердити цільові програми розвитку авіабудування та ракетно-технічного комплексу. На часі – відповідне нормативне затвердження розвитку суднобудування в Україні.

Критично важливо прийняти законопроєкт №3739 про локалізацію виробництва. Також УСПП закликав Кабмін ухвалити програму імпортозаміщення в ОПК-2030 та виділити кошти на дослідні зразки і серійне виробництво.

Разом із Укроборонпромом, з яким діловий союз має Меморандум про співробітництво і план заходів з його реалізації, будуть проведені відповідні заходи 9 листопада.

« Є необхідність більш глибокої локалізації виробництва у межах спільних проєктів з іноземними партнерами. Для цього потрібна участь держави у розв’язанні проблеми фінансового забезпечення програм з імпортозаміщення, проєктування та побудови дослідних зразків. Лише так ми вийдемо на серійне виробництво продукції у авіа-, суднобудівній галузях та верстатобудуванні. Зокрема, невелика «перемога» – замовлення 3 літаків у Антонова для ЗСУ – ще не означає повернення на рейки серійного виробництва і системного держзамовлення», – підкреслив Анатолій Кінах.

Щодо співпраці із новопризначеною міністеркою Юлією Свириденко, то УСПП сподівається на продовження взаємодії в економічних питаннях. З ексзаступницею керівника Офісу президента неодноразово відбувалися відповідні консультації, у тому числі – в рамках пропозицій, наданих УСПП і Антикризовою радою громадських організацій.

«Першочерговим завданням є прийняття антикризової стратегії для відновлення росту економіки. Це передбачає покращення доступу до кредитів, створення прогнозованого і стабільного податкового поля, максимальне залучення інвесторів», – вважають в Українському союзі промисловців.

Також ділова спільнота наполягає, щоб уряд підготував план першочергових заходів із законодавчого забезпечення тих ініціатив, що вже пройшли обговорення з експертами і знайшли підтримку представників реального сектору економіки.

УСПП виступив за необхідність оперативного доопрацювання Програми діяльності Кабінету Міністрів України. Документ повинен йти в пакеті із проєктом держбюджету 2022.

«Інакше важко проаналізувати ефективність роботи міністерств, скоригувати політику в економічній, соціальній сфері», – каже президент УСПП.

Нагадаємо, незатверджена у минулому році парламентом Програма діяльності уряду виконана лише на 25%. В середньому від 70 до 90% законодавчих ініціатив Кабміну не знаходять підтримки в парламенті.

Заходами однієї антитерористичної операції проблеми, що постали на сході, південному сході країни, вирішити не можна.   Перед  новообраним президентом України, парламентом, урядом, усіма політичними силами, громадянським суспільством стоїть  найскладніше завдання  –  забезпечити  мир,  поновити  дії Конституції, законодавства України, гарантувати захист життя та праці мирних громадян. І з населенням східних областей треба вести широкомасштабний діалог, адресну роз’яснювальну роботу. Такої думки голова парламентського об’єднання «Економічний розвиток», президент УСПП Анатолій Кінах.

«Безумовно, озброєні терористи, бойовики, сепаратисти мають бути знешкоджені. Але саме військовими діями  проблеми сходу вирішити не можна. Широкомасштабний діалог, в якому сторони чують одна одну – ось що є нагально потрібним. В завданнях новообраного президента країни, який отримав безпрецедентну народну довіру, налагодження цього діалогу має бути пріоритетним», – переконаний Анатолій Кінах.

Дуже складною, на мою думку,  є економічна ситуація.  Промисловий комплекс сходу забезпечував 15 % ВВП країни, більше 20 % валютних поступлень. Нині близько 40 % підприємств не працює, а це означає затримки з зарплатами, соцвиплатами,  відрахуваннями в бюджет. Якщо до викликів озброєного протистояння додасться масштабне економічне падіння з безробіттям та різким зниженням рівня життя, ситуація значно погіршиться. Ось чому треба збирати власників, менеджерів промислового сходу, які мають вплив на загальні процеси та на трудові колективи, і разом шукати шляхи виходу з кризи, повернення до активної роботи підприємств. Треба започатковувати державні  програми підтримки економіки і промисловості сходу,  знаходити можливості диверсифікації експорту, активізації замовлень на внутрішньому ринку.  Будь-яке послаблення соціально-економічної напруги, додаток впевненості в завтрашньому дні впливатиме на позитивне врегулювання загальної ситуації. Необхідно підсилити й якість самої АТО. Вона потребує більш досконалого інформаційно-аналітичного супроводження, посилення персональної відповідальності командирів за результати дій. Треба докласти значних зусиль, щоб не допустити корупції в сфері, яка відповідає за обороноздатність, життєзабезпечення українського війська та добровольців, які щодня ризикують своїм життям  в операціях на сході.

«Під час бойових дій це вкрай складно, але у держави немає іншого виходу, ніж здійснити  кардинальну реформу правоохоронної системи, служби безпеки, армії. Вони мають бути професійними, ефективними, такими, що працюють в інтересах держави та її народу», – вважає А.Кінах.

Треба знаходити будь-яку можливість, щоб доносити до населення сходу наміри державної влади щодо децентралізації, делегування повноважень і ресурсів місцевим громадам, посилення повноважень місцевого самоврядування. Люди мають переконатися,  що держава знає про їх потреби і готова вирішувати їх негайно та разом.

«Населення сходу –  підприємці, трудівники, інтелігенція  –  потребують  моральної підтримки від державної влади та українського народу, вони прагнуть вірити, що рідна країна їх не залишить і не кине напризволяще.  Схід не має опинитися в ізоляції. Безумовно, до сепаратистів та бойовиків  потрібні жорсткі заходи, але вони не призведуть до успіху, якщо влада і суспільство не почнуть розмову  з людьми, не викличуть в них довіру. Саме так ми можемо війти з вкрай важкої ситуації», – підсумував А.Кінах.

Из интервью для Новости Украины – From-UA:

Анатолий Кинах: – Во-первых, сам факт возобновления программы сотрудничества Украины с МВФ носит позитивный характер. Это демонстрирует инвесторам, что ситуация в экономике и финансах страны достаточно прогнозируема и вселяет определенную надежду в дополнение к работе властей по улучшению инвестиционного климата. Это первый плюс программы – углубление доверия к партнеру.  Во-вторых, финпомощь МВФ снижает определенные панические ожидания, так как позволяет Украине обслуживать свои внешние государственные долговые обязательства. Предоставленные Киеву средства дадут возможность при соответствующей системной работе проводить более прогнозируемую и внятную валютно-курсовую политику.

Что касается целей, на которые будет направлен новый транш Фонда, то половину из 5 млрд долларов направят на обслуживание текущих долгов Украины, включая те обязательства по долгам МВФ, которые сложились ранее. Вторая половина суммы будет направлена на пополнение золотовалютных резервов (ЗВР). За последние 10-15 лет они достигли исторического минимума и составляют 5,6 млрд. долларов. Это, кстати, значительно меньше объемов трех месяцев чистого импорта. В то же время, на развитие экономики и программы инвестирования Украины средства из транша МВФ направляться не будут.

Новости Украины – From-UA: – На что еще следовало бы потратить первый транш?

Анатолий Кинах: – Существует устав МВФ с адресными целями, которые всегда фиксируются в программах сотрудничества Фонда со странами. Финпомощь, как правило, не направляется на пополнение средств бюджета, сокращение его дефицита или социальные затраты. Это жесткое условие как Устава МВФ, так и соответствующих обязательств по программе. Поэтому мы должны понимать, что предоставленный транш – это всего лишь маленькая «передышка», маленький «глоток воздуха».

Для общего улучшения ситуации в стране, президент, правительство и парламент Украины должны начать действовать. В первую очередь, максимально усилить работу по созданию благоприятных условий для привлечения частных инвестиций. Как внутренних национальных, так и внешних. Власть должна принять программу развития экономики, заняться решением проблем денежно-кредитной политики, потому что при учетной ставке Национального банка в 30% годовых происходит замедление развития бизнеса и невозможность формирования стратегии развития.

Также правительству и парламенту необходимо решить проблему резкого снижения платежеспособности как наших граждан, так и внутреннего рынка, особенно в свете того, что розничный товарооборот в январе этого года упал на 23%. Законы экономики действуют для любой страны мира, независимо от ее названия: при падении платежеспособного спроса нет стимула для производства продукции и услуг. Вот это те главные вопросы, которые необходимо решать нашему правительству. То есть сегодня ни в коем случае нельзя «расслабляться».

В то же время транш МВФ не решает структурных экономических проблем Украины. А решение этих проблем сегодня является одной из важнейших задач, от которой будет зависеть дальнейшее развитие ситуации в стране. Если этот комплекс мер по структурным реформам, развитию и созданию благоприятного инвестиционного климата, улучшению условий для предпринимательства не будет выполнен, то «запаса прочности» этого транша хватит ненадолго. Через несколько лет Украина опять вернется к проблемам, но в еще более сложной обстановке.

Новости Украины – From-UA: – Какие еще шаги необходимо сделать правительству для решения перечисленных Вами кризисных проблем?

Анатолий Кинах: – В первую очередь мы ждем, и это крайне важно, чтобы правительство сформулировало свою внятную программу. Она должна включать краткосрочную антикризисную программу, поскольку в существующих в Украине условиях ни инвестору, ни национальному бизнесу работать невозможно. Это должны быть четкие меры с этапами, контролем результатов и персональной ответственностью за изменения.

Кроме того, Кабмин должен заняться проведением особо важных структурных реформ. Здесь необходимо решать вопросы регуляторной политики, энергоэффективности, энергосбережения и стимулов для модернизации. Также необходимо учредить программу импортозамещения и локализации производства, чтобы стимулировать деловую активность в Украине. И параллельно необходимы очень серьезные меры по экспортной политике.

В условиях потери рынков сбыта в России, для нас крайне важна диверсификация нашего экспорта и адаптация украинских экспортеров к техническим регламентам и стандартам ЕС. Тем более, что с 1 января 2016 года вступит в силу Соглашение о зоне свободной торговли с ЕС. Это те комплексные системные меры, которые правительство и парламент должны немедленно задействовать. Особенно учитывая, что социально-экономическая ситуация в Украине крайне серьезная и обостряется буквально на глазах.

Новости Украины – From-UA: – Следующие транши МВФ будут получены Украиной в ближайшие 3 года. На что они будут потрачены?

Анатолий Кинах: – Программа сотрудничества с МВФ предусматривает выполнение Украиной всех заложенных в нее параметров. После контроля за выполнением программы Фонд будет принимать решение о выделении Украине следующих траншей.

Предварительно, в таком неформальном варианте, правительство ставит задачу получить второй транш порядка 5 млрд. долларов уже до конца текущего года. Учитывая ситуацию с ЗВР и долговыми обязательствами, второй транш Фонда также будет направлен на пополнение ЗВР и выполнение Украиной своих внешних долговых обязательств. Но подчеркну, это также не окажет серьезного влияния на финансирование программы внутреннего экономического развития страны.

Новости Украины – From-UA: – Правительство утверждает, что частные инвесторы не спешат в Украину из-за войны на Донбассе. Насколько будущее реформ зависит от конфликта на юго-востоке?

Анатолий Кинах: – Безусловно, война влияет на многое. Частные инвестиции идут в экономику тех стран, где есть соответствующий уровень политической стабильности и прогнозируемые «правила игры». Военные действия на востоке, конечно же, ухудшают инвестиционный климат Украины. Но не менее важно создавать условия для защиты прав собственника и равноправной конкуренции, а также бороться с коррупцией. При этом недопустимо, чтобы отсутствие решения этих проблем все время оправдывалось войной. Над этими проблемами необходимо очень серьезно работать.

Безусловно, война на востоке (а это в прямом смысле война, а не антитеррористическая операция) негативно влияет на инвестиционный климат Украины. Частные инвестиции идут туда, где стабильная ситуация, где минимизированы политические риски и есть четкий прогноз условий инвестирования и ведения бизнеса. Поэтому, несмотря на сложную ситуацию на востоке, где надо бороться за свою территориальную целостность мир и стабильность, правительство, парламент и государство обязаны максимально усилить работу по созданию благоприятного инвестиционного климата на всей территории Украины.

Нас очень тревожит, что сегодня по многим решениям, которые принимаются в рамках ужесточения фискальной и налоговой политики, остается в силе проблема высокого уровня коррупции. Это очень негативно влияет на инвестиционный климат, мы наблюдаем серьезный отток прямых иностранных инвестиций в Украину. К этому добавляется хаотичная, бессистемная, непрогнозируемая валютно-курсовая политика, что только снижает доверие инвесторов. Ну и конечно, скажем прямо, отсутствие у правительства четких системных инфраструктурных проектов – программ, которые могли бы быть в основе сотрудничества, частного инвестирования и государственно-частного партнерства. Такие программы сегодня очень актуальны.

Например, возьмем проблематику модернизации украинских железных дорог. Парадокс, но у нас простаивают практически все основные предприятия транспортного машиностроения, такие как Крюковский вагоностроительный завод, концерн «Азовмаш», Днепропетровский вагоностроительный завод и т.д. Отсутствуют четкие программы, которые могли бы частично решить проблему загрузки этой отрасли, в том числе на основе проектов модернизации украинских железных дорог и обновления подвижного состава.

Схожая ситуация и с программами по импортозамещению. Сегодня на внутреннем потребительском рынке Украины более 60% составляет импорт продукции легкой промышленности. В условиях беспрецедентной девальвации гривны, когда конкурентоспособность импорта снижается, необходим доступ предпринимательства к кредитным ресурсам. Но таких программ кредитования в Украине, к сожалению, нет, хотя бизнес в них очень нуждается. То есть работы здесь «непочатый край», и правительству ни в коем случае нельзя постоянно ссылаться на войну. Без структурных программ развития (а это является частью необходимых структурных реформ) у нашей страны просто нет будущего. Ведь нельзя решать проблемы внешней задолженности за счет новых долгов.

Проблемы внешней задолженности и обслуживания государственного долга должны решаться по нарастающей за счет более высокого уровня конкурентоспособности и эффективности экономики. Сегодня это очень важная проблема. Президенту необходимо обратить на это внимание и сделать все, чтобы парламент вместе с бизнес-сообществом более системно и результативно занимались вопросами реального сектора экономики, платежеспособности внутреннего рынка, активизации промышленной деятельности и формирования эффективной экспортной политики. Эти вопросы крайне актуальны.

Новости Украины – From-UA: – Может, реформы тормозит не только правительство, а и олигархи в связке с потерей украинскими производителями российских рынков сбыта?

Анатолий Кинах: – Безусловно, снижение экспорта в Россию очень негативно отразилось на некоторых отраслях экономики. До трагических событий на востоке более 40% экспортного машиностроения Украины ориентировалось на рынки РФ. А по транспортному машиностроению (вагоны и локомотивы) на российский рынок было ориентировано около 60% объемов производства. Украина потеряла треть своего экспорта в Россию, что крайне негативно отразилось на загрузке указанных отраслей. Тот же Южный машиностроительный завод, который производит образцы ракетно-космического комплекса, 80% заказов имел в России.

В этой ситуации как никогда нужно, чтобы правительство при активной работе наших промышленных компаний, а также тех, кого вы наказываете олигархами, очень серьезно занялись диверсификацией экспорта и поиском новых рынков сбыта. Большой бизнес вместе с правительством должны активизировать внутренний рынок, потому что сегодня он находится фактически в состоянии замораживания платежеспособности. Эти задачи необходимо срочно решать, в том числе при активной работе системных компаний и системного бизнеса, который сформировался в Украине.

Параллельно нужно работать над снижением недопустимо высокого уровня монополизации экономики Украины. В частности, бороться с непрозрачной приватизацией в сфере энергетики, транспорта и металлургии. Все это должно решаться цивилизованными методами, дабы не потерять уровень доверия инвесторов. «Охота на ведьм», поиск виновных в этой ситуации вместо формирования четких «правил игры» может только усугубить кризис. Перед законом должны отвечать все, независимо от фамилии, статуса, уровня капиталов, исходя из принципа равенства и верховенства права. Эти задания крайне необходимы для формирования благоприятной деловой среды и инвестиционного климата.

Новости Украины – From-UA: – МВФ выдвинул Украине очень жесткие требования для предоставления финпомощи. Повышаются коммунальные тарифы, сокращаются бюджетные затраты и повышается пенсионный возраст для отдельных категорий населения. Чем это грозит стране в перспективе? Как найти «золотую середину» между внешним финансированием и внутренними интересами граждан?

Анатолий Кинах: – Мы крайне встревожены тем, что с учетом программы МВФ (и мы считаем, что наше правительство не использовало все аргументы) наносится очередной очень серьезный удар по платежеспособности и уровню жизни наших граждан. По данным Евросоюза, Украина – наиболее неблагополучная страна в Европе по уровню платежеспособности и доходов. Страна также теряет позиции и в мировых рейтингах из-за инфляции.

По стандартам ООН, нижний крайний уровень бедности – это прибыль в размере два доллара в сутки. Сегодняшняя минимальная зарплата и пенсия в Украине еще ниже, что свидетельствует об отсутствии в экономике платежеспособного спроса, то есть развития производства и конкуренции. Это грозит существенным обострением социальной и общественно-политической ситуации в стране, когда люди в борьбе за физическое выживание вынуждены будут делать выбор между продуктами питания и оплатой ЖКХ. Украинцы, конечно же, выберут первую составляющую как определяющую их жизнь. Но это приведет к росту задолженности по оплате коммунальных услуг и платежному кризису, что автоматически ухудшит ситуацию в секторах экономики. Поэтому правительство должно разработать программу обеспечения социальной и фискальной политики, в которой опережающими методами проработать все вопросы, связанные с адресной и социальной защитой.

Властям необходимо серьезно заниматься недопустимостью столь резкого падения платежеспособности людей и внутреннего рынка. Проводить умную фискальную политику, улучшать доступ к банковским кредитам, чтобы не «вымывались» оборотные ресурсы предприятий. Это все должно быть в комплексе мер, которые балансируют, дают возможность смягчить инфляционные удары, чтобы не допустить дальнейшего углубления системного кризиса. В этом аспекте Кабмин пока что серьезно недорабатывает.

Новости Украины – From-UA: – Транши МВФ стабилизируют ситуацию в финансовой и банковской сфере, а социальные проблемы никак не решают. За счет чего еще можно повысить пенсии и создать новые рабочие места для людей?

Анатолий Кинах: – Это наше украинское «домашнее задание». Сегодня должны быть предприняты все меры, о которых я сказал: разработаны целевые программы развития, четкие планы доступа к кредитным ресурсам на рыночно-валютной основе. Должны быть обозначены приоритеты, которые дают возможность создавать новые рабочие места, проведена оптимизация малого и среднего бизнеса, введены стимулы к его развитию. То есть речь идет о комплексе мер под названием «Стратегия развития».

К сожалению, эти задачи сегодня полностью «выпадают» из условий программы МВФ и отсутствуют в декларативных программах правительства. Эти проблемы очень серьезные, и их необходимо как можно скорее решить, ведь нельзя бесконечно затягивать на предприятиях и людях финансовую «удавку». Это чревато очень серьезным обострением ситуации в стране.

Кроме того, учитывая гибридную войну, которую против Украины ведет Россия, это чревато возникновением гражданских конфликтов, нестабильностью, падением доверия у инвесторов и многими другими серьезными проблемами. Поэтому Кабмину необходимо обязательно усилить вектор развития, а не только заниматься ужесточением фискальной политики, ограничением соцвыплат и прочими жесткими решениями. Это бесперспективная политика без стимулов развития производства, которая ни к чему хорошему не приведет.

Что ожидает белорусско-украинские отношения? В чем Беларусь является примером для Украины? Чему нам поучиться у южных соседей? И будет ли когда-нибудь реализован проект конфедеративного государства, в составе которого могут оказаться Беларусь и Украина? Герой большого эксклюзивного интервью для «БелГазеты» – пожалуй, самый известный и уважаемый промышленник Украины, бывший премьер-министр и нынешний глава Украинского союза промышленников и предпринимателей Анатолий Кинах.

– Вы как-то сказали, что Украине стоило бы что-то перенять из белорусского опыта. Что именно вы имели в виду?

– В первую очередь опыт реализации промышленной индустриальной политики. Эта проблема для Украины крайне актуальна. К сожалению, страна находится в очень жестком тренде деиндустриализации. Наша экономика все в большей степени приобретает сырьевой характер. Очень наглядно это видно по структуре экспорта, в котором около 70% – это сырье: сырье агропромышленного комплекса, горно-металлургического, полуфабрикаты.

Доля продукции с высокой добавленной стоимостью – научно-технической, интеллектуальной, инновационной – в нашем экспорте упала до 3-4%. И это – наглядный показатель глубочайшего системного кризиса, в котором находятся такие важнейшие отрасли, как ракетно-промышленный комплекс, авиастроение, транспортное машиностроение, сельхозмашиностроение, в т.ч. энергетическое, и т.д.

В этом плане Беларусь смогла сохранить важнейшие направления своей промышленности, несмотря на сложнейшие этапы развития как независимого государства, разрыва кооперационных связей после распада Советского Союза, ужесточения конкуренции на внешних рынках. Не буду даже говорить высоким штилем о Бел-АЗе, который занимает, по нашим данным, уже около 30% на мировом рынке большегрузных автомобилей. Сельхозмашиностроение – аналогично. И этот перечень можно продолжить.

Вот в этом плане нам было бы очень важно учитывать белорусский опыт. Тем более результаты достигнуты не за один год. Этому предшествовала очень серьезная работа, включая банковскую систему, налоговую систему, государственные программы, реструктуризацию предприятий и т.д. Сегодня Беларусь поставляет в Украину в значительной степени продукцию переработанную, с высокой добавленной стоимостью. Это опять же и автобусы, и сельхозмашиностроение, и калийные удобрения как переработанный продукт, и многое другое. Украина же поставляет в Беларусь в основном сырье.

И это – наглядный пример рисков, потому что сырьевая экономика никогда не была способна создать необходимое количество рабочих мест для жизни людей. То, что Украина сегодня превращается в сырьевой придаток развитого мира в системе мирового разделения труда, приводит не только к потере качественных показателей, но и к потере самого ценного, что есть в каждой стране, – трудового потенциала. Беспрецедентно высокие темпы трудовой миграции (а по нашим данным, сегодня от семи до девяти миллионов украинцев вынуждены искать работу за рубежом), это уже реакция на то, что экономика приобретает общесырьевой характер.

– А что могла бы перенять Беларусь у Украины?

– Опыт, связанный с развитием малого и среднего бизнеса. И для Беларуси, и для Украины это не только экономические показатели, это очень важная задача, от которой зависит и формирование среднего класса. Среднего класса как дееспособного, который может цивилизованными методами защищать свои права.

Средний класс – основа стабильности и развития во всем мире. Если брать Украину, то, по нашей статистике (мы считаем, что эта цифра несколько завышена), к среднему классу причисляют себя максимум 15% украинцев. В Польше – более 40%, во Франции – более 70%. И там, где есть мощный платежеспособный средний класс, всегда меньше зависимость от колебаний мировой конъюнктуры. Потому что если даже складывается сложная ситуация на мировых рынках, то за счет платежеспособного внутреннего рынка и платежеспособного среднего класса государство всегда выходит из ситуации с меньшими потерями.

И мы на себе это очень болезненно чувствуем. Если, например, в 2014-2015гг. мы потеряли почти 17% своего ВВП в связи с рядом проблем, то Польша, наш сосед, развивалась и имела очень неплохой прирост в 3-4%, и это был один из самых высоких темпов развития в рамках Европейского союза. Аналогичная ситуация была в 2007-2008гг., когда мы потеряли 14-15% ВВП в связи с мировым финансовым кризисом. Польша в этот же период имела плюсовые значения роста экономики – как раз за счет платежеспособного среднего класса.

Вот в этом плане Беларусь должна была бы перенять некоторый опыт, потому что мы считаем, что где-то она задерживается на определенные циклы в развитии именно частного предпринимательства, малого и среднего бизнеса, а также в формировании соответствующих структур финансового, банковского, налогового, регуляторного толка. Особенно учитывая, что Беларусь по структуре своей экономики крайне зависит от российского рынка – почти 50% товарооборота. Хотя идет по нарастающей и торговля с ЕС, тем не менее в этом плане нужна диверсификация.

– Насколько разными путями пошли Беларусь и Украина после распада СССР? Почему так случилось?

– Масштабы. В Украине в 1991г. официальная перепись зафиксировала 51,4 млн населения. Огромная страна с достаточно мощной развитой экономикой. Мы были на пятом или шестом месте в Европе как отдельная республика. Но при этом Украина выпускала в тот момент только где-то 25% конечного продукта. Остальные 75% были связаны с кооперацией в масштабах всего Советского Союза. У нас была очень малая доля конечного продукта, мы были жестко связаны с кооперацией.

Плюс сама структура. Максимум до 30% это была промышленность т.н. группы Б, которая работала на потребительский рынок. А процентов 70-75 это была базовая промышленность, военно-промышленный комплекс, а потому она на себе очень болезненно почувствовала разрыв кооперационных связей и развал Советского Союза.

Левобережная же Украина была исторически под влиянием Российской империи. У нас очень сложная конфигурация государства. В этом отношении процессы протекают более сложно. Я так думаю, что одна из причин сегодняшних – а Украина сегодня, к сожалению, уступает Беларуси по многим параметрам, особенно социальным стандартам, хотя в Беларуси хватает и своих проблем – не была отстроена «вертикаль» государственной власти с точки зрения эффективности институтов власти как таковых. И вот в этом наши главные отличия – начиная от масштаба проблем и сложнейшей политической конфигурации независимой Украины. Хотя определенное время, особенно до начала 2000-х, я лично на многих переговорах приводил в пример Украину как государство, которое сумело сохранить межконфессиональный мир. У нас не было национальных конфликтов. Т.е. Украина была страной, которая на фоне тех событий, в т.ч. с кровавыми трагедиями, которые происходили на постсоветском пространстве и частично на Балканах, демонстрировала себя как государство толерантное, способное мирным, консолидированным путем решать свои внутренние проблемы. К сожалению, потом пошли другие этапы, и сейчас Украине такие примеры приводить все сложнее.

– В последнее время много говорят о возможном белорусско-украинском геополитическом союзе, содружестве, опять же, никто не сбрасывал со счетов идею «Междуморья». По-вашему, насколько это все реально?

– Я не говорю о какой-то интеграционной модели, которая связана с такими элементами, как союзы, конфедерации и т.д. Речь идет о том, что Богом и природой мы соседи, мы рядом, исходя из чего будущие поколения должны искать пути формирования общих интересов, условий для сотрудничества, доверия и симпатии наших двух народов. Это все есть, но это, безусловно, тот факт, с которым надо работать. И в этом контексте я уверен, что Украина и Беларусь имеют огромный потенциал сотрудничества.

Мы видим это даже в последнее непростое время: динамично растет наш товарооборот. Украина сегодня по объему товарооборота и торгово-экономического сотрудничества – третий партнер Беларуси после России и ЕС. Украина занимает около 7% в общем товарообороте Беларуси. Это хорошие цифры. Если взять даже 2018г., то наш товарооборот уже приблизился к шести миллиардам. Есть документ, который был подписан на межгосударственном уровне в прошлом году и предусматривает рост где-то до восьми миллиардов в 2019г. В 2003г. эта цифра была $1 млрд, а в 2015-м – уже $3,5 млрд. Но я уверен, это еще не весь потенциал, так что интеграционные связи и создание благоприятных условий имеют очень большую перспективу.

В политическом же отношении говорить очень сложно. Украина подписала соглашение об ассоциации с ЕС, и вектор евроинтеграции для нас является необратимым при всех коллизиях. И речь идет не о дате вступления, а о формировании на украинской земле современных европейских, международных стандартов, начиная от условий ведения бизнеса, верховенства права, равноправной конкуренции. Я уверен, что то же самое актуально и для Беларуси независимо от ее отношений с ЕС, с Россией или Украиной. Вот в этом плане мы также могли бы объединять усилия.

И Беларусь могла бы с учетом сотрудничества с Украиной или через Украину более эффективно продвигать свои интересы в ЕС. Это будет форма торгово-экономического или инвестиционного сотрудничества, безусловно, с участием и других государств. Например, Литвы. Можно вспомнить транспортный коридор «Викинг», «Междуморье» и т.д. Это очень интересные, потенциально серьезные проекты, над которыми, я уверен, мы будем работать с Беларусью и дальше.

Криворожские предприниматели и бизнесмены собрались на конференции, чтобы решить насущные вопросы развития промышленного потенциала страны.

Об этом сообщает корреспондент ИА “Кривбасс On-Line”.

Члены криворожского регионального отделения Украинского союза промышленников и предпринимателей на конференции решали насущные вопросы развития промышленного потенциала предприятий страны. Как заявил председатель всеукраинского объединения УСПП Анатолий Кинах, в первую очередь сегодня необходимо создать условия постоянного диалога между властью и бизнесом, искоренив принципы “личной преданности” вышестоящим лицам и исключив коррупционную составляющую в бизнесе.

Анатолий Кинах отметил, что сегодня особенно злободневными являются вопросы эффективности и профессионализма государственных институтов власти: “В основе кадровой политики по всей вертикали, по всем направлениям должны лежать профессионализм, знания, опыт, понимание персональной ответственности перед людьми”.

На конференции были оговорены условия развития бизнеса в стране: создание программ высокотехнического кадрового потенциала, охраны здоровья работников и экологии, сокращение миграции рабочей силы в Европу, усиление динамики объединения промышленников и предпринимателей Кривого Рога для выхода на новый качественный уровень работы предприятий.
Криворожские предприниматели высказали свои замечания и конструктивные предложения по дальнейшему улучшению работы крупных производственных предприятий, развитию малого и среднего бизнеса, которые Анатолий Кинах обещал систематизировать и передать на рассмотрение Президенту Украины Владимиру Зеленскому.

С приветственным словом к участникам конференции обратился криворожский городской голова Юрий Вилкул, подчеркнув, что в нашем большом промышленном городе организация УСПП должна занять достойное место и внести вклад в развитие его промышленного потенциала.

Багато століть тому ідея права власності на землю була втілена ще у римському праві, оскільки право власності – найважливіший інструмент регулювання відносин між людьми. Згодом право власності на «посівні» землі отримала всесвітнє визнання. Протягом кількох століть просвітителі, філософи, економісти і юристи розробляли найрізноманітніші концепції власності, а також економічні та юридичні аспекти цього питання. Природно, що ці погляди в тих чи інших формах отримали своє вираження в юридичних системах народів світу. Незважаючи на деякі відмінності у формулюванні, поняття права власності на землю, в праві різних країн – є основою функціонування держави. Ми ж українці, лише цього року, заглибилися у дискусію: «продавати чи не продавати» нашу землю… та зрештою Верховна рада України, прийняла рішення на користь вільного продажу сільгоспугідь, і у липні поточного року процес стартував… Проте, гаряча дискусія у суспільстві триває. Чому так багато українців висловлюються проти цих нововведень і яка позиція партії промисловців і підприємців України з цього приводу.

Трохи історії 

Земельне питання традиційно є дуже складним для нашого народу – воно стало «наріжним каменем» багатьох політичних потрясінь і революцій. Ще в середині 19 століття, коли Україна входила до складу російської імперії, а розпоряджання землею було винятковим правом землевласника, тобто поміщика, земля і звільнення селян з фактичного рабства, стали, як би зараз сказали тригером суспільних та громадських змін в Україні та по усій імперії. Назріли негайні реформи, які мали собі за мету зробити селянина повноправним членом суспільства і допомогти йому пристосуватися до економічних реалій. Тож, здійснена у 1861 році селянська реформа звільнила селян від кріпацтва, створивши при цьому для поміщиків нові джерела доходу: від подушного і земельного оброку, оренди від незаселених земель, продажу лісу тощо  Земельна оренда була тоді найбільш важливим джерелом доходу. У 1865 р з санкції царя було прийнято положення, яке дозволяло переселенцям зараховуватися до існуючих товариствам за згодою старожилів і утворювати особливі селища на «пустолежачих землях». Це викликало додатковий потік переселенців з України на «вільні землі» – Кубані, Сибіру й навіть Канади та США. Але при цьому царські реформи, були, як виявляється більш продуманими за нинішні, зокрема, починаючи з 1882 року почав функціонувати Селянський банк, який видавав вельми пільгові кредити на покупку землі. А надання селянам права купувати в повну власність сільськогосподарську землю мало далекосяжні економічні та соціальні наслідки. Так лише з 1863 по 1892 українські селяни купили біля шести мільйонів десятин землі, з них в одноосібну власність – 2,8 млн., решта дісталася товариствам або сільським кооперативам.  Таким чином, більшу частину землі селяни набували в особисту власність. На «засвоєних» землях будували громадські школи, церкви, лікарні, сиротинці, створювали дослідні станції і поля, зрештою, все це забезпечило бурхливий і стабільний розвиток сільського господарства. Царський же указ від 9 листопада 1906 року – (фактично аграрна реформа П. А. Столипіна) – затвердив приватну власність на землю, дозволив її вільну купівлю-продаж і регламентував вихід індивідів з сільської общини. Втім, радянська влада, через кілька років, своїм «Декретом про землю», прийнятий більшовиками в 1917 р, фактично відмінить приватну власність на землю. І хоча в ньому проголошувалися різноманіття форм землекористування (подвірне, хутірське, громадське, артільне), а також перехід землі у власність держави з подальшою безоплатною передачею селянам, він чітко визначив ставлення нової влади до приватної власності і найманої праці. На практиці ідея роздачі землі селянам не була реалізована. По суті, в основі, так званої, колективізації, лежали принципи обов’язкової праці на «загальнонародній землі». Життя сільських жителів у колгоспах стало ще важчим, ніж «за поміщиків». Вже часів української незалежності земельна реформа сильно пробуксовувала6 землі колективних господарств – розділили серед сільських громад. У різних регіонах розмір земельного паю був різним: від 2 до 17 га., був введений мораторій на продаж сільгоспземель, який тримався при всіх п’яти українських президентах. Натомість, почалася експансія крупних агрохолдингів – аграрних підприємств під егідою великих сировинних олігархічних і фінансових структур, які у великих масштабах фактично скуповували і продовжують скуповувати майно і землю у колишніх колгоспів, радгоспів і місцевих сільських громад. Деякі агрохолдинги нині «контролюють» по 150-300 тисяч гектарів українських сільгоспугідь.

Світовий досвід і користь від нього Україні

На фоні усього вищезгаданого, побоювання викликає сама атмосфера, у який приймалося українське законодавство про продаж сільськогосподарських земель, а як з цим було у інших країнах?  Скажімо у Бразилії покупка землі – один з вигідних видів бізнесу і інвестиційних рішень. Ринок невеликих земельних ділянок в країні умовно ділиться на дві частини: «Шакара» і невеликі фазенди (значення даного слова в Україні, навіть не треба перекладати). Фазенди призначені для обов’язкового ведення сільського господарства. Шакара можна використовувати за бажанням і для відпочинку, і для ведення сільського господарства. По всій країні, до продажу щодня пропонують тисячі ділянок. Придбати їх може, навіть громадянин іншої країни (на відміну від нас). Ділянку розміром до 3 до 4 модулей (близько 1,5 гектари) можна купити без погоджень і обмежень, але при цьому бразильські муніципалітети диктують свої умови придбання земель. Наприклад, один власник не може купити більше 10% території муніципалітету. У разі купівлі понад 20 модулів землі, юридична особа повинна подати для затвердження план їх використання та інші документи, у яких гарантує 100 відсоткове зобов’язання вести заплановане владою сільське господарство. Інакше договір купівлі- продажу можуть розірвати. Для купівлі ділянки, що перевищує вказані ліміти, потрібен спеціальний дозвіл сенату Бразилії (!), що робить таку процедуру вкрай складною.

У наших найближчих сусідів – поляків, системні зміни у галузі права на сільськогосподарську землю, прийшли на початку 1990-х, коли багато польських радгоспів відкинули приватний сектор і почали вирішувати завдання з пристосування до нової економічної дійсності. Деякі з селян, відразу після прийняття «Закону про землю», продали більшу частину своїх активів «Агентству з сільськогосподарського майна Польщі». Всі інші, здебільшого, стали кооперативами, досягли хороших економічних результатів і змогли провести відповідні організаційні зміни у створенні сільгосппідприємств. Якщо брати в цілому, з 1990 по 2002 роки області сільгоспугідь під власністю радгоспів зменшилися від 637 тис. до 255 тис. га. Загалом, за період 1996-2004 років, було продано 100-190 тис. гектарів польських земель. Низький рівень продажів може бути пов’язаний з відсутністю програми приватизації з точки зору формальних та юридичних аспектів (не було встановлено жодних кордонів і навіть не зроблений земельний кадастр). Велика частина державних орних земель була орендована. За період 1993-1995 в оренду було здано в цілому 3,0 мільйони орних польських земель, за період 1996-2004 рік – ще 2,1 млн. га. Орендована область помітно скоротилася, тому що стало менше землі під управлінням. На кінець 2004 року було укладено 289 тис. Лізингових угод, з яких майже половина на ділянки 1 га і менше. Комерційні с/г – компанії, які з’явилися у Польщі з 1989 року, стали новою формою власності в польському сільському господарстві. Вони категоризуються на компанії з внутрішнім власником, компанії з іноземним капіталом і компанії зі змішаною власністю. Але їхню діяльність суворо регулює держава, натомість дрібні польські землевласники, мають суттєві пільги при користуванні кредитами Польського селянського банку та страхових операторів, які працюють на ниві страхування врожаїв, лізингу сільгосптехніки тощо.

Українська земля: ринок чи базар?

«Можна сказати, що зараз існує «стихійний базар», а не «організований ринок». Так, є певна частина земель сільськогосподарського призначення, які не підпадають під мораторій і вільно купуються-продаються. Та є частина земель, які по суті вже продані за довгостроковими договорами оренди (до 50 років) та емфітевзису або права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Це точно не можна назвати конкурентним ринком з ринковою ціною», – зауважує адвокат Анна Федун із Полтави відповідаючи на питання LB.ua Скасування мораторію, за словами Федун, є позитивним кроком ще й з огляду на рішення Європейського суду з прав людини у кількох справах проти України (справа «Зеленчук та Цицюра проти України», «Антоненко та інші проти України»). «Європейський суд з прав людини підкреслював, що держава має вжити належні заходи з метою забезпечення справедливого балансу між інтересами власників земель сільськогосподарського призначення, з одного боку, та загальними інтересами суспільства, з іншого. Враховуючи це, можемо вважати, що держава таких заходів вжила та підтвердила свій статус правової держави із дією принципу правової визначеності для її громадян», – додала адвокат.

«Україна, насправді увійшла у ринок землі – максимально неготовою до його цивілізованого використання» – вважає юрист Максим Чорний із Фундації «Чинність закону». «Особливо це стосується державної підтримки дрібних фермерських господарств, які навряд чи зараз матимуть кошти розширити свої земельні наділи. Держгеокадастр намагається переконати селян та фермерів, що в 2020-2021 роках був проведений повноцінний аудит земель, принаймні було визначено, яка земля перебуває в державній, а яка – в приватній власності. З урядових кабінетів також лунають обіцянки вирішити проблеми, які виникатимуть в актуальному режимі. У Верховній раді, же яка за два роки ухвалила купу земельних законів, теж обіцяли оперативно реагувати у разі необхідності ухвалити законодавчі зміни. Втім, українські фермери, здебільшого не вірять в успіх реформи земельного ринку та бояться втрати підвалини свого існування.» – зазначає Крижанівський.

Те, що проблеми у функціонування ринку української землі є і будуть, визнає і влада, позаяк мова йде про правозастосовчу практику, яка є новим явищем, як для нотаріусів, так і для простих громадян України. Потрібен певний час для розуміння самих процесів і практики врегулювання системи купівлі української землі.

“Ми ввели критерії дуже великої публічності і відкритості даних. Всі хочуть для себе отримати максимальну кількість інформації і ми відкриваємо реєстри і даємо ці можливості”, — розповів міністр аграрної політики та продовольства Роман Лещенко і вказав, що міністерство проводить роз’яснювальну роботу серед людей з приводу їхніх прав та обов’язків, можливостей, державних програм підтримки, механізму відкритості даних. З його слів, в уряді не хочуть поспіху у цьому питанні, оскільки земельна реформа є “живим організмом”, який буде вдосконалюватися “з точки зору інтересів людей”. Саме цим він пояснює той факт, що в Україні прийняли “консервативну редакцію земельної реформи”.

Що пропонує партія промисловців і підприємців України

Голова ПППУ – Анатолій Кінах, зовсім не вважає, що в Україні «був проведений повноцінний аудит земель», навпаки, на думку Кінаха, результати такого аудиту не доступні сьогодні не тільки фермерам, а й деяким головам територіальних громад. «Сам механізм оцифровування та візуалізації земель, які належать громадам, – це дієвий спосіб наповнювати бюджет, вести корисний діалог з фермерами й планувати сталий розвиток» – каже Анатолій Кінах, але «що робити з необґрунтованим обробітком і землями, які не були інвентаризовані, а також хто має за все це платити? Від того, наскільки правильно вдасться визначити, які земельні ділянки належать до того чи іншого факту обробітку та накопичити інформацію про права власності й права користування в межах громади, буде залежати сума отриманих коштів у бюджет відповідного органу місцевого самоврядування. Але без аудиту це неможливо зробити!» – підкреслює Голова УСПП.

Партія промисловців і підприємців, взагалі вважає, що відкриття ринку землі відбулося передчасно і непідготовлено:  працювати над вдосконаленням існуючого земельного законодавства, зокрема з оренди, потрібно було більш ретельно, з урахуванням думки громадськості, фермерів, всіх інших учасників ринку землі. Але якщо вже, в тому числі й зовнішні обставини, диктували нам необхідність його відкриття, то перш ніж його відкривати, потрібно було розробити концепцію розвитку сільського господарства, і на її основі відповідну комплексну державну  програму на перспективу років, як мінімум п’ятнадцяти років!

Доречно було б також прописати у законодавстві, що першою землю має купувати держава, а вже потім інші покупці. На даний момент всі розвинені країни світу йдуть саме таким шляхом. У США в державній власності наразі перебуває 60% земель сільськогосподарського призначення, у Великобританії – 90%, у Німеччині близько 60% земель придбані саме державою. Без усілякого сумніву, в Україні потрібно створити Державний земельний банк. Але функція державного земельного банку має полягати в тому, щоб давати кредити на купівлю земля селянам і дрібним фермерським господарствам.

Отже закон про продаж землі є. але дискусія триває.

Земельне питання зіпсувало українців…

Багато століть тому ідея права власності на землю була втілена ще у римському праві, оскільки право власності – найважливіший інструмент регулювання відносин між людьми. Згодом право власності на «посівні» землі отримала всесвітнє визнання. Протягом кількох століть просвітителі, філософи, економісти і юристи розробляли найрізноманітніші концепції власності, а також економічні та юридичні аспекти цього питання. Природно, що ці погляди в тих чи інших формах отримали своє вираження в юридичних системах народів світу. Незважаючи на деякі відмінності у формулюванні, поняття права власності на землю, в праві різних країн – є основою функціонування держави. Ми ж українці, лише цього року, заглибилися у дискусію: «продавати чи не продавати» нашу землю… та зрештою Верховна рада України, прийняла рішення на користь вільного продажу сільгоспугідь, і у липні поточного року процес стартував… Проте, гаряча дискусія у суспільстві триває. Чому так багато українців висловлюються проти цих нововведень і яка позиція партії промисловців і підприємців України з цього приводу.

Трохи історії 

Земельне питання традиційно є дуже складним для нашого народу – воно стало «наріжним каменем» багатьох політичних потрясінь і революцій. Ще в середині 19 століття, коли Україна входила до складу російської імперії, а розпоряджання землею було винятковим правом землевласника, тобто поміщика, земля і звільнення селян з фактичного рабства, стали, як би зараз сказали тригером суспільних та громадських змін в Україні та по усій імперії. Назріли негайні реформи, які мали собі за мету зробити селянина повноправним членом суспільства і допомогти йому пристосуватися до економічних реалій. Тож, здійснена у 1861 році селянська реформа звільнила селян від кріпацтва, створивши при цьому для поміщиків нові джерела доходу: від подушного і земельного оброку, оренди від незаселених земель, продажу лісу тощо  Земельна оренда була тоді найбільш важливим джерелом доходу. У 1865 р з санкції царя було прийнято положення, яке дозволяло переселенцям зараховуватися до існуючих товариствам за згодою старожилів і утворювати особливі селища на «пустолежачих землях». Це викликало додатковий потік переселенців з України на «вільні землі» – Кубані, Сибіру й навіть Канади та США. Але при цьому царські реформи, були, як виявляється більш продуманими за нинішні, зокрема, починаючи з 1882 року почав функціонувати Селянський банк, який видавав вельми пільгові кредити на покупку землі. А надання селянам права купувати в повну власність сільськогосподарську землю мало далекосяжні економічні та соціальні наслідки. Так лише з 1863 по 1892 українські селяни купили біля шести мільйонів десятин землі, з них в одноосібну власність – 2,8 млн., решта дісталася товариствам або сільським кооперативам.  Таким чином, більшу частину землі селяни набували в особисту власність. На «засвоєних» землях будували громадські школи, церкви, лікарні, сиротинці, створювали дослідні станції і поля, зрештою, все це забезпечило бурхливий і стабільний розвиток сільського господарства. Царський же указ від 9 листопада 1906 року – (фактично аграрна реформа П. А. Столипіна) – затвердив приватну власність на землю, дозволив її вільну купівлю-продаж і регламентував вихід індивідів з сільської общини. Втім, радянська влада, через кілька років, своїм «Декретом про землю», прийнятий більшовиками в 1917 р, фактично відмінить приватну власність на землю. І хоча в ньому проголошувалися різноманіття форм землекористування (подвірне, хутірське, громадське, артільне), а також перехід землі у власність держави з подальшою безоплатною передачею селянам, він чітко визначив ставлення нової влади до приватної власності і найманої праці. На практиці ідея роздачі землі селянам не була реалізована. По суті, в основі, так званої, колективізації, лежали принципи обов’язкової праці на «загальнонародній землі». Життя сільських жителів у колгоспах стало ще важчим, ніж «за поміщиків». Вже часів української незалежності земельна реформа сильно пробуксовувала6 землі колективних господарств – розділили серед сільських громад. У різних регіонах розмір земельного паю був різним: від 2 до 17 га., був введений мораторій на продаж сільгоспземель, який тримався при всіх п’яти українських президентах. Натомість, почалася експансія крупних агрохолдингів – аграрних підприємств під егідою великих сировинних олігархічних і фінансових структур, які у великих масштабах фактично скуповували і продовжують скуповувати майно і землю у колишніх колгоспів, радгоспів і місцевих сільських громад. Деякі агрохолдинги нині «контролюють» по 150-300 тисяч гектарів українських сільгоспугідь.

Світовий досвід і користь від нього Україні

На фоні усього вищезгаданого, побоювання викликає сама атмосфера, у який приймалося українське законодавство про продаж сільськогосподарських земель, а як з цим було у інших країнах?  Скажімо у Бразилії покупка землі – один з вигідних видів бізнесу і інвестиційних рішень. Ринок невеликих земельних ділянок в країні умовно ділиться на дві частини: «Шакара» і невеликі фазенди (значення даного слова в Україні, навіть не треба перекладати). Фазенди призначені для обов’язкового ведення сільського господарства. Шакара можна використовувати за бажанням і для відпочинку, і для ведення сільського господарства. По всій країні, до продажу щодня пропонують тисячі ділянок. Придбати їх може, навіть громадянин іншої країни (на відміну від нас). Ділянку розміром до 3 до 4 модулей (близько 1,5 гектари) можна купити без погоджень і обмежень, але при цьому бразильські муніципалітети диктують свої умови придбання земель. Наприклад, один власник не може купити більше 10% території муніципалітету. У разі купівлі понад 20 модулів землі, юридична особа повинна подати для затвердження план їх використання та інші документи, у яких гарантує 100 відсоткове зобов’язання вести заплановане владою сільське господарство. Інакше договір купівлі- продажу можуть розірвати. Для купівлі ділянки, що перевищує вказані ліміти, потрібен спеціальний дозвіл сенату Бразилії (!), що робить таку процедуру вкрай складною.

У наших найближчих сусідів – поляків, системні зміни у галузі права на сільськогосподарську землю, прийшли на початку 1990-х, коли багато польських радгоспів відкинули приватний сектор і почали вирішувати завдання з пристосування до нової економічної дійсності. Деякі з селян, відразу після прийняття «Закону про землю», продали більшу частину своїх активів «Агентству з сільськогосподарського майна Польщі». Всі інші, здебільшого, стали кооперативами, досягли хороших економічних результатів і змогли провести відповідні організаційні зміни у створенні сільгосппідприємств. Якщо брати в цілому, з 1990 по 2002 роки області сільгоспугідь під власністю радгоспів зменшилися від 637 тис. до 255 тис. га. Загалом, за період 1996-2004 років, було продано 100-190 тис. гектарів польських земель. Низький рівень продажів може бути пов’язаний з відсутністю програми приватизації з точки зору формальних та юридичних аспектів (не було встановлено жодних кордонів і навіть не зроблений земельний кадастр). Велика частина державних орних земель була орендована. За період 1993-1995 в оренду було здано в цілому 3,0 мільйони орних польських земель, за період 1996-2004 рік – ще 2,1 млн. га. Орендована область помітно скоротилася, тому що стало менше землі під управлінням. На кінець 2004 року було укладено 289 тис. Лізингових угод, з яких майже половина на ділянки 1 га і менше. Комерційні с/г – компанії, які з’явилися у Польщі з 1989 року, стали новою формою власності в польському сільському господарстві. Вони категоризуються на компанії з внутрішнім власником, компанії з іноземним капіталом і компанії зі змішаною власністю. Але їхню діяльність суворо регулює держава, натомість дрібні польські землевласники, мають суттєві пільги при користуванні кредитами Польського селянського банку та страхових операторів, які працюють на ниві страхування врожаїв, лізингу сільгосптехніки тощо.

Українська земля: ринок чи базар?

«Можна сказати, що зараз існує «стихійний базар», а не «організований ринок». Так, є певна частина земель сільськогосподарського призначення, які не підпадають під мораторій і вільно купуються-продаються. Та є частина земель, які по суті вже продані за довгостроковими договорами оренди (до 50 років) та емфітевзису або права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Це точно не можна назвати конкурентним ринком з ринковою ціною», – зауважує адвокат Анна Федун із Полтави відповідаючи на питання LB.ua Скасування мораторію, за словами Федун, є позитивним кроком ще й з огляду на рішення Європейського суду з прав людини у кількох справах проти України (справа «Зеленчук та Цицюра проти України», «Антоненко та інші проти України»). «Європейський суд з прав людини підкреслював, що держава має вжити належні заходи з метою забезпечення справедливого балансу між інтересами власників земель сільськогосподарського призначення, з одного боку, та загальними інтересами суспільства, з іншого. Враховуючи це, можемо вважати, що держава таких заходів вжила та підтвердила свій статус правової держави із дією принципу правової визначеності для її громадян», – додала адвокат.

«Україна, насправді увійшла у ринок землі – максимально неготовою до його цивілізованого використання» – вважає юрист Максим Чорний із Фундації «Чинність закону». «Особливо це стосується державної підтримки дрібних фермерських господарств, які навряд чи зараз матимуть кошти розширити свої земельні наділи. Держгеокадастр намагається переконати селян та фермерів, що в 2020-2021 роках був проведений повноцінний аудит земель, принаймні було визначено, яка земля перебуває в державній, а яка – в приватній власності. З урядових кабінетів також лунають обіцянки вирішити проблеми, які виникатимуть в актуальному режимі. У Верховній раді, же яка за два роки ухвалила купу земельних законів, теж обіцяли оперативно реагувати у разі необхідності ухвалити законодавчі зміни. Втім, українські фермери, здебільшого не вірять в успіх реформи земельного ринку та бояться втрати підвалини свого існування.» – зазначає Крижанівський.

Те, що проблеми у функціонування ринку української землі є і будуть, визнає і влада, позаяк мова йде про правозастосовчу практику, яка є новим явищем, як для нотаріусів, так і для простих громадян України. Потрібен певний час для розуміння самих процесів і практики врегулювання системи купівлі української землі.

“Ми ввели критерії дуже великої публічності і відкритості даних. Всі хочуть для себе отримати максимальну кількість інформації і ми відкриваємо реєстри і даємо ці можливості”, — розповів міністр аграрної політики та продовольства Роман Лещенко і вказав, що міністерство проводить роз’яснювальну роботу серед людей з приводу їхніх прав та обов’язків, можливостей, державних програм підтримки, механізму відкритості даних. З його слів, в уряді не хочуть поспіху у цьому питанні, оскільки земельна реформа є “живим організмом”, який буде вдосконалюватися “з точки зору інтересів людей”. Саме цим він пояснює той факт, що в Україні прийняли “консервативну редакцію земельної реформи”.

Що пропонує партія промисловців і підприємців України

Голова ПППУ – Анатолій Кінах, зовсім не вважає, що в Україні «був проведений повноцінний аудит земель», навпаки, на думку Кінаха, результати такого аудиту не доступні сьогодні не тільки фермерам, а й деяким головам територіальних громад. «Сам механізм оцифровування та візуалізації земель, які належать громадам, – це дієвий спосіб наповнювати бюджет, вести корисний діалог з фермерами й планувати сталий розвиток» – каже Анатолій Кінах, але «що робити з необґрунтованим обробітком і землями, які не були інвентаризовані, а також хто має за все це платити? Від того, наскільки правильно вдасться визначити, які земельні ділянки належать до того чи іншого факту обробітку та накопичити інформацію про права власності й права користування в межах громади, буде залежати сума отриманих коштів у бюджет відповідного органу місцевого самоврядування. Але без аудиту це неможливо зробити!» – підкреслює Голова УСПП.

Партія промисловців і підприємців, взагалі вважає, що відкриття ринку землі відбулося передчасно і непідготовлено:  працювати над вдосконаленням існуючого земельного законодавства, зокрема з оренди, потрібно було більш ретельно, з урахуванням думки громадськості, фермерів, всіх інших учасників ринку землі. Але якщо вже, в тому числі й зовнішні обставини, диктували нам необхідність його відкриття, то перш ніж його відкривати, потрібно було розробити концепцію розвитку сільського господарства, і на її основі відповідну комплексну державну  програму на перспективу років, як мінімум п’ятнадцяти років!

Доречно було б також прописати у законодавстві, що першою землю має купувати держава, а вже потім інші покупці. На даний момент всі розвинені країни світу йдуть саме таким шляхом. У США в державній власності наразі перебуває 60% земель сільськогосподарського призначення, у Великобританії – 90%, у Німеччині близько 60% земель придбані саме державою. Без усілякого сумніву, в Україні потрібно створити Державний земельний банк. Але функція державного земельного банку має полягати в тому, щоб давати кредити на купівлю земля селянам і дрібним фермерським господарствам.

Отже закон про продаж землі є. але дискусія триває.

Київ, окрім того, що є столицею України, є також столицею Київської області. Сам по собі цей факт, не є жодним відкриттям, проте обласний функціонал у Києві підтверджується хіба наявністю в столиці обласних чиновників. Обидва суб’єкти місцевого самоврядування (мається на увазі місто Київ і Київська область) є найбільш близькими одна до одної – адмінутвореннями, проте відносини між адміністраціями цих одиниць, на жаль, не можна назвати добросусідськими. А найбільше від такого стану речей страждають мешканці київських передмість, люди, які ще не є киянами, проте й жителями області їх назвати важко. Всі вони працюють у столиці, відправляють дітей у столичні школи і дитячі садки… Серед мешканців Вишневого, Броварів, Бучі, Вишгорода, думається, немає людей, які сприймають себе як мешканців Київської області. Однак користуватися адмінпослугами столиці ці люди не можуть, як власне й ефективно вирішувати свої соціально-економічні питання. Київ неначе коралами обліплений ще меншими адмінодиницями, сільський статус яких викликає не здивування, а сміх: Конча-Заспа, Романків, Чабани, Віта Поштова, Гора, Петропавлівська Борщагівка, назви цих «сіл» усіма нами сприймаються, як престижні київські мікрорайони, а старости сільрад всіх цих «царських містечок», виглядають справжніми «главами столичних районів».

«У нормальному розумінні Київ і Київський регіон — мають утворити спільну робочу групу (або будь-який інший орган) з депутатів київської міської і обласної рад, головне завдання якої випрацювати якусь державну політику щодо створення київської агломерації. Вона повинна юридично опрацювати «кордони» між столичними адмінодиницями, розробити спільний план розміщення продуктивних сил міста й області, випрацювати єдину політику щодо спільної інфраструктури доріг, будівництва житла на території області тощо, а в ідеалі, такий орган мав би напрацювати єдиний погоджений генеральний план київських передмість» – вважає Голова партії промисловців і підприємців України – Анатолій Кінах, «Досвід інших столиць світу свідчить, що жодна з них в неазійській частині планети не розширюється адміністративним приєднанням земель навколишньої області, оскільки все європейське передмістя чітко позначене юридично й території, що прилягають до будь-якої європейської столиці, керуються адмінорганами місцевого значення, утвореними відповідними мікрогромадами».

Приміром, Париж, який за площею є удвічі меншим за Київ (щоправда там мешкає удвічі більше населення), останні 87 років не розширювався, проте передмістя Парижа функціонують кожне зі своєю мерію (на 70-90 тисяч осіб) і про приєднання передмість Парижа до столиці навіть мова не йде… Часто-густо європейські столиці просто суттєво змінюють функціонал своїх історичних центрів, аби мотивувати населення переселятися у передмістя, але так, аби вони не відчували, що переїхали «десь у село». Наприклад, агломерація «Великий Лондон», яка складається з 50 поселень розміром від 20 до 320 тисяч осіб, об’єднує два церемоніальних графства: однойменне з 32 округами, і крихітний Лондонський Сіті – без такого поділу. Натомість у Сіті фактично ніхто не живе – це невигідно. Так само Великий Мадрид – це утворення площею 1,2 тис. км², тоді як саме місто займає половину цієї площі й ділиться на 21 район. В автономному ж співтоваристві Мадрид (це фактично приміська зона) на 8 тис. км² живе 6,5 млн людей, вони послуговуються 25 окремими муніципалітетами. Там значно вища щільність населення, але ці люди не відчувають, що вони «НЕ мадридці», наприклад їм залишене право обирати міський магістрат, але весь адмінсервіс вони мають, як кажуть, у себе «під носом».

Початковий взаємозв’язок Києва і навколишніх земель доводить хоча б той факт, що зовнішні кордони сучасного Києва визначають міста – фактичні ровесники столиці: Бориспіль, Вишгород, скажімо були засновані у позаминулих тисячоліттях. Тож з початку ХХ століття створення генеральних планів Києва супроводжувалася розробкою регіональних, що обов’язково враховували й Київську губернію. Ці плани містили у собі і прообраз зеленого пояса навколо міста шириною до 4 км. Проте зростання міста і темпів забудови навколишніх територій різко посилилося після Другої світової. Та найбільшої шкоди ландшафту київських передмість завдали хаотичні забудови околиць столиці вже в часи незалежності: жоден гармонійний розвиток територій не цікавив «хижих забудовників».

«Про столичну область і урахування інтересів обласної громади годі й казати – з початку 1990-х років стали відчутні нові явища і процеси, насамперед «котеджний бум», втрата сільськогосподарських земель, занепад рекреаційної галузі – все це призвело до напружених відносин Києва і області» – каже експерт ГО «Громадянська палата міста Києва» – Олександр Сотников й додає: «Котеджний бум» та інтенсивні процеси субурбанізації торкнулися й тих територій лісопаркового захисного пояса, які раніше залишалися «природними».

Згодом, Київрадою все ж були сформульовані основні принципи містобудівного зонування, система стимулів і обтяжень для особливо цінних ділянок, але при цьому практично відсутнє у 1990-2000 роках містобудівне, земельне і природоохоронне законодавство фактично дозволяло робити з київських передмість те, що ми бачимо сьогодні й повністю ігнорувати інтереси області.

Нині навколо Києва складається щільне кільце багатоповерхової, багатоквартирної забудови, що включає серед іншого 7 міст. Разом з мегаполісом вони фактично утворюють єдину міську пляму, яка постійно збільшується в розмірах. Понад 50% працездатного населення з найближчих до Києва міст працюють у столиці. У цих містах показники зайнятості в рази вищі, аніж по Київській області в цілому, а міграційне та загальне збільшення чисельності населення можна порівняти з відповідними київськими показниками. Але спільні проблеми столиці та її області характеризується значним техногенним та демографічним навантаженням на всю територію агломерації.

Наявність великої кількості радіоактивно забруднених земель, віднесених внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС до зони відчуження, а також увесь повітряний басейн Києва і промислових міст області залишається забрудненим. Викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря як стаціонарними джерелами, так і пересувними засобами по всій області становили 167,5 тисяч тон, що складає 32,9% від рівня 1990 р. Значне забруднення атмосфери здійснюється також автотранспортом. До спільних екологічно небезпечних підприємств Київської області належать підприємства хімічної та нафтохімічної промисловості, електроенергетики, значний екологічний тиск справляють підприємства харчової промисловості.

Серйозна проблема виникла у зв’язку з незадовільним станом знешкодження та переробки промислових і побутових відходів, які «виробляє столиця», а «переробляє» область і ця проблема набуває все більшої актуальності. Її неможливо розв’язати без запровадження сучасних безвідходних та маловідходних ресурсозберігаючих технологій, впровадити які обласний бюджет самостійно не в змозі.

Окрім того, «найближчій Київщині» вкрай необхідна реконструкція і модернізація комунальних та промислових підприємств, міст – супутників столиці, переобладнання їх сучасними природо-охоронними установками і до вирішення цих проблем обов’язково має приєднатися столичний бюджет. Також першочергового значення набуває проблема охорони водних ресурсів столиці і області. Значна кількість існуючих очисних споруд, що знаходяться в області, а обслуговують виключно Київ, працює неефективно. Викликає занепокоєння й стан малих річок столичного конгломерату, які забруднюються не тільки стічними водами Києва, а й містами-супутниками.

Що пропонує партія промисловців і підприємців України?

«Пріоритетом промислової політики і Києва, і області на сучасному етапі повинно бути підвищення ефективності виробництва і конкурентоспроможності продукції промисловості області на зовнішньому і внутрішньому ринках, які є факторами її загального зростання» – радить голова ПППУ – Анатолій Кінах, «важливим є розвиток, раціональне розміщення та ефективне використання науково-технічного потенціалу області, збільшення вкладу науки і техніки в її розвиток, реалізацію найважливіших соціальних завдань, у тому числі збільшення робочих місць та підвищення зайнятості населення, принаймні до рівня столиці. Адже не дивлячись на те, що історично Київщина формувалася як регіон з переважаючим розвитком сільськогосподарського виробництва, нині вона є однією з найрозвинутіших індустріальних.»

Основу промислового потенціалу області становлять 369 великих і середніх підприємств, на яких працюють 180 тис. осіб. На превеликий жаль, при всіх взаємних спробах впорядкувати структуру забудови територій «ближньої Київщини» і уберегти їх природний, економічний та історико-культурний потенціал чіткого рішення з цього приводу ніколи не було вироблено. Обопільний намір чиновників міста і області «розвантажити» ці території, знизивши тут інтенсивність техногенних впливів, не знайшло ще жодного практичного здійснення.

Історично і фактично вже сформований конгломерат суміжних з Києвом територій (міст та інших поселень), ніякими «планами і концепціями» поки що не передбачається. Тоді як нормативне оформлення і впорядкування взаємовідносин територіальних громад дозволить створити з нього висококомфортну рекреаційно-паркову забудову із сучасною, транспортною і соціально-побутовою інфраструктурою!

Абсолютно очевидно, що назріла гостра необхідність сформулювати якусь концепцію, генплан або будь-який інший спільний для Києва і області документ, заснований на законних підставах аби впорядкувати життя нашої столиці, її чудових передмість і можливо, принаймні у перспективі, замість совкових районів та кварталів – створити сучасну європейську столичну агломерацію.

На Україну, на жаль, чекає подальший спад населення. Влада поки не може виправити ситуацію. Проте рецепт порятунку є…

Чисельність населення в Україні, за офіційними оцінками, на 1 січня 2021 р. становила 41588,4 тис. осіб. (на 1 квітня 2021року – 41488,0 тисяч осіб).

Але якщо порівняти цифри 2020 року нас стало менше аж на 314,1 тисяч і при цьому, залишається суттєвим перевищення кількості померлих над кількістю народжених: на 100 померлих – 48 живонароджених. Фахівців вважають, що суттєвий вплив на соціально-економічну ситуацію в країні мають такі виклики як збройна агресія Російської Федерації проти України та тимчасова окупація частини її території, демографічна криза, епідемічна ситуація, пов’язана з поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19… Але коронавірус лише прискорив спад населення, який триває вже кілька десятиліть і збільшити чисельність населення – є завданням вкрай складним, таким, що можна вирішити, але не за рахунок народжуваності. Що ж не так з нашою демографією і що нас врятує від фактичного вимирання?

Ми стали вимирати швидше…

Україна – унікальна держава, в тому числі з точки зору демографії. Чому ми вимираємо? Фахівці наводять різні причини: погана економічна ситуація, висока смертність, відтік молоді за кордон… Чисельність населення будь-якої країни формується за рахунок двох складових: природного приросту або убивання (різниці між народженими і померлими жителями країни) і міграційного припливу. В Україні вже кілька десятиліть помирає більше людей, ніж народжується. Чому? – «Природний спад населення викликаний у нас в країні двома чинниками, – каже експерт Інституту самоорганізації населення – Вадим Гордін. – Основний – несприятлива вікова структура населення. На піку репродуктивних вікових груп зараз знаходиться нечисленне покоління, яке народилося в 1990-х роках. Воно буде визначати народжуваність в найближче десятиліття, і в порівнянні з ситуацією, коли її визначало численне покоління 1980-х років народження, число народжених буде незмінно знижуватися». Додатковий фактор – безпосередньо репродуктивна поведінка молодих жінок. «Є підстави вважати, що покоління 1990-х років народження буде народжувати першу дитину пізніше і, ймовірно, мати в середньому дітей менше, ніж попереднє покоління», – продовжує Вадим Гордін. До 2019 року природний спад населення частково компенсувалася припливом мігрантів, але у в зв’язку із «коронакризою» їх число впало до найнижчого рівня. Плюс уповільнення економіки і населення країни стало різко скорочуватися.

Демографічна ситуація, в якій ми опинилися сьогодні, погіршилася буквально на очах. Ще кілька років тому ми бачили процес повернення до дому так званих «гастарбайтерів» і більш високе число народжених. Але у цьому році народжуваність різко падає. В українському суспільстві спостерігається динамічний процес старіння населення. Симптоматичною є тенденція звуження відтворення населення. Ситуацію ускладнюють повільна економічна динаміка, великий обсяг «тіньового» сектору економіки та привабливість ринків праці сусідніх держав.

Демографічний розвиток України відбувається на тлі таких негативних трендів, як зменшення чисельності населення (на початок 2020 року – 41,9 млн осіб без тимчасово окупованої території АР Крим та м. Севастополя, у 2010 року – 46 млн осіб, старіння населення (частка осіб віком 65 років і старше у загальній чисельності населення у 2020 році становила 17% (згідно із градацією ООН, країнами зі старим населенням вважають ті, в яких ця частка становить понад 7 %). За даними НАН України, у період до 2050 року, питома вага людей віком 60 років і старше в загальній чисельності населення зросте до 33 відсотків. А також зменшення молоді (чисельність осіб віком від 14 до 35 років (включно) в Україні станом на 01.01.2020 порівняно з початком 2015 року зменшилась на 1,5 млн осіб, при чому середня очікувана тривалість життя при народженні в Україні в 2019 році становила 72 роки; у країнах Європейського Союзу два роки тому середнє значення цього показника було на рівні 81 рік.

Гострою проблемою України залишається висока передчасна смертність у працездатному віці, насамперед серед чоловіків, які живуть в середньому на 10 років менше, ніж жінки (в розвинутих європейських країнах лише 3,5 – 5 років). Продуктивність праці становить лише 22 % від продуктивності праці у країнах Європейського Союзу. Щороку число померлих осіб суттєво перевищує число народжених, що призводить до стійкої депопуляції. Рівень народжуваності в Україні є відносно низьким, коли на 10 жінок припадає в середньому 12-13 народжених дітей, що не забезпечує рівень простого заміщення поколінь.

Світова демографія і українські особливості

За прогнозами фахівців ООН, Європу чекає справжній демографічний колапс: до 2050 року Естонія втратить 52% свого населення, Латвія – 44%, Болгарія – 36%, Німеччина не дорахується 17 мільйонів громадян, населення Росії, де смертність регулярно перевищує народжуваність, скорочується на три чверті мільйона чоловік на рік, і до 2050 року росіян залишиться майже на 30% менше, ніж сьогодні.

Але не варто думати, що демографічна катастрофа – доля тільки «старенької Європи»! – весь світ вже висить над демографічною прірвою. Так, на третину скоротиться чисельність населення Японії. До середини XXI століття почне платити за рахунками за свою політику обмеження розміру сім’ї Китай – число його жителів почне падати на 20-30% з кожною зміною поколінь. В Азії та Африці знижується коефіцієнт народжуваності, поки ще він здається достатнім для природного зростання населення, але це помилковий спокій. Приклад тому Іран … У Ірані, в 1980 – ті народжуваність була 7 дітей на жінку і нікому в голову не могло прийти, що вже через 35 років народжуваність там виявиться нижче рівня простого відтворення, тобто менше 2 дітей на жінку. Різкий спад народжуваності стався в першу чергу через збільшення рівня освіти жінок … Як не дивно народжуваність ні де у світі не знижується так швидко, як на Близькому Сході, в результаті чого регіон стрімко старіє! «Загалом по світу частка населення, народжуваність якого не забезпечує простого відтворення, швидко зростає. За оцінками ООН в 1975-1980 роки вона становила близько 21%, в 2010-2015 роки зросла до 46%, а до середини століття може піднятися як мінімум до 69%!»

«Сумарний коефіцієнт народжуваності в світі скоротився з 4,95 народжень на жінку в першій половині 1960-х років до 2,5648 в 2005-2010 роки. Зараз він прагне до 2,1. Для більш розвинених країн такий рівень народжуваності був характерний вже на початку 1960-х, а до кінця століття він знизився до 1,57, що покривається імміграцією в ці країни з менш розвинених країн.» – говорить експерт Інституту глобальної політики ім. З. Кулика – Олег Пустельник – : « В середньому в світі коефіцієнт стрімко падає, тобто жінки народжуватимуть менше 2 дітей на протязі всього їхнього життя. А значить ми вимираємо вже сьогодні …»

Ця сумна світова тенденція в Україні доповнюється національними особливостями про які ми вже говорили нижче, але що можна зробити і …

Як нам здолати демографічну кризу?

Рішення демографічних проблем можливо! Знову ж таки цікаво виглядає світовий досвід втілення ефективної демографічної політики: це і державна політика щодо планування сім’ї, і здійснення соціально-економічний реформ, які призведуть до збільшення рівня життя, поліпшення екології та клімату тощо. Зокрема, у Бухаресті, ще у 1997, була заснована Велика Всесвітня програма ООН, у сфері народонаселення, яка охопила більше ніж сто країн, і за цей час виконала понад тисячу чотириста міжнародних проектів у цій галузі. А саме: було розроблене модельне законодавство для підтримки сімей, заходи з регулювання міграції та урбанізації. В рамках програми створено низку доповідей ООН, які однозначно встановлюють нерозривний зв’язок між стабільним зростанням економіки та стійким розвитком населенням.

Проте, українські реалії говорять нам, що стабілізація кількості населення у нас, залежить насамперед від реалізації правильної та ефективної соціально -економічної політики Уряду, а також і від духовного, внутрішнього стану самих українців. «Кожна людина сама відповідальна за своє щастя і за свою родину» – каже Уляна Лущ-Пурій – доцент, кандидат філософських наук, співзасновниця Українського інституту дослідження щастя, співавторка книги та онлайн-курсу “Планування щасливого життя» – «Ми говоримо, наприклад, про те, що людина повинна не сидіти ц чекати чогось від держави, але щоденно «створювати себе»: слідкувати за здоров’ям, прибутками родини, за своєю успішною кар’єрою тощо. Натомість держава має проводити грамотну державну політику стимуляції таких людських прагнень».

Експертка вважає, що синергія особистих та державних зусиль може зупинити сповзання України у прірву демографічного спаду: щасливі, соціально активні та заможні громадяни та родини можуть і повинні робити власну країну привабливою для життя.

Але, якщо українське громадянське суспільство постійно демонструє свою зрілість, наша влада, на жаль, не може похизуватися успіхами у проведенні ефективної демографічної політики.

«Боротьба з депопуляцією на державному рівні повинна вестися у декількох напрямках, перший – стимулювання народжуваності. Відомо, що лише для простого відтворення на кожну зрілу жінку має припадати не менше аніж 2,3 дитини. Тому держава має надавати пряму підтримку багатодітним сім’ям, в Україні це три і більше дітей, розвивати програми доступного житла та створювати більше робочих місць у реальному секторі» – вважає Голова Партії промисловців і підприємців України – Анатолій Кінах, «разом з тим, другим ключовим напрямком у вирішенні демографічних проблем є зниженні рівня смертності та збільшення тривалості життя. З цією метою українська влада повинна постійно розвивати й вдосконалювати систему охорони здоров’я, підвищуватися доступність медичних послуг, але найголовніше – це боротьба з бідністю».

«Серед заможних легше жити, усвідомлення цього факту спричинило масову міграцію українців до інших країн в «пошуках кращого життя» – підтримує думку Голови ПППУ, Роман Пурій – директор та співзасновник Українського інституту дослідження щастя, співавтор книги та онлайн-курсу “Планування щасливого життя”, і додає: «ці люди тікали не від своєї Батьківщини, вони не хотіли бути бідними. Бідність породжує фінансове невігластво, низький рівень культури ставлення до грошей, а відтак і до статків власної родини».

«Вважаю, що бідність і демографія – це не проблеми, а наслідки економічної політики Урядів останнього десятиліття. Головне в тому, що вони нічого суттєвого не запропонували для боротьби з бідністю. Вони усі говорять про зростання бідності, але вона чомусь лише зростає і зростає» – говорить політичний експерт «Парламентського клубу неурядових організацій» – Максим Чорний і наголошує: «Ми постійно чуємо про те, що треба покращувати демографію, піклуватися про дітей, підтримувати молоді сім’ї. Чи варто сподіватися на поліпшення демографічної ситуації, якщо сім’ї з дітьми в Україні нині змушені фактично виживати? Думаю, відповідь очевидна! Сучасні люди демонструють все меншу готовність жити в бідності. Якщо людина усвідомлює, що народження дитини може «відкинути» його сім’ю в категорію бідних, вона обов’язково прийме рішення обзавестися малюком значно пізніше. Дитині, яка народилася в бідній родині, буде значно складніше конкурувати з більш забезпеченими однолітками. Корисне харчування і доступ до якісного медичного обслуговування, можливість оплатити заняття з репетитором і доступ до спортивних секцій – все це фактори конкурентної боротьби, які в підсумку визначають місце людини в сучасному суспільстві.»

Що пропонує партія промисловців і підприємців України?

Мабуть, що реально змінити ситуацію можна лише за рахунок структурної перебудови української економіки. Нині діюча модель, заснована на експорті за кордон сировинної продукції низьких переділів, в принципі не здатна забезпечити високий добробут широких мас в довгостроковій перспективі.

Для термінового виправлення ситуації, що склалася, Уряд може зробити декілька важливих кроків, наприклад прийняти нове регуляторне законодавство взагалі й в галузі охороні здоров’я та фармацевтиці зокрема з огляду на пандемію COVID19, яка триває в Україні та світі. Це нове регуляторне законодавства, повинно повністю звільнити від сплати податків увесь мікробізнес. Іншому малому та середньому бізнесу, потрібно створити максимально комфортні умови для ведення бізнесу. Зняти усілякі обмеження та зайве регуляторне навантаження. (На противагу свіжоспеченому законопроекту № 5600, який обкладає податками навіть малі фермерські та приватні присадибні господарства!). Також потрібно навести порядок у торгівлі, наприклад стимулювати українських виробників та рітейл аби знизити ціни на соціально-значимі товари. А головне негайно вжити законодавчих кроків задля створення конкурентоздатної економіки на базі розвитку сучасного високотехнологічного промислового виробництва і у такий спосіб створити в Україні гідні умови для розвитку підприємництва і формування міцного середнього класу.

Важливою пропозицією відповідальних політиків та експертного середовища є створення надійного механізму справедливого перерозподілу національного багатства України, а саме прийняття законодавства, яке б створювало в Україні рівні та справедливі умови для всіх громадян у користуванні національним багатством.

Безумовний Базовий дохід (анг. Universal Basic Income або як його ще називають unconditional basic income (UBI) – це періодична виплата готівкового платежу, безумовно надана всім на індивідуальній основі без перевірки коштів або вимоги працювати.

Ще у 1986 році, була заснована Європейська мережа основного доходу (The Basiс Income European Network (BIEN), покликана сприяти інформованому обговоренню концепції базового доходу в Європі. Сутність цієї концепції і можливість її реалізації в Україні донедавна і не розглядалась. Натомість, Польща, Нідерланди, Фінляндія, обговорюють введення базового соціального доходу на рівні національних урядів. Але експертне середовище вважає, що українське законодавство є вельми адаптованим до введення ББСД. “Декларація прав людини наголошує: “Кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримання її гідності і для вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави” – говорить експерт Іван Гевлич доцент кафедри бізнес-статистики та економічної кібернетики, ДонНУ ім. Василя Стуса, і наголошує, що «Стаття 46 Конституції України декларує: “Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Втім механізми соціального захисту залежать від національних традицій і можливостей”.

Критеріїв за рівнем доходів або витрат, майновим станом не встановлюється: будь-який житель країни має право на виплату від держави. Концепція безумовного базового соціального доходу (ББСД) повинна відповідати базовим потребам людей, тобто їхньої можливості купити собі їжу і одяг, заплатити за ЖКГ і транспорт, зібрати гроші на відпустку тощо.

При цьому з доходу ще потрібно відкладати кошти на оплату лікування або освіти. Ще одна особливість ББСД в тому, що людині не потрібно нікуди звертатися за виплатами цього доходу та збирати якісь документи. Держава повинна самостійно переказувати гроші на рахунок кожної людини або видавати їх готівкою. Головний плюс введення ББСД – досягнення свободи людини і суспільної справедливості. Як казав свого часу – Ж.Ж. Руссо: «Гроші, якими ти володієш, – знаряддя свободи; гроші, за якими ти женешся, – знаряддя рабства».

Ще один доказ необхідності введення безумовного базового соціального доходу: зниження кількості людей, які потрібні в економіці на даний час, оскільки ступінь автоматизації виробництва буде збільшуватися й надалі й з кожним роком все більше людей втрачатимуть свою роботу. Також важливим аргументом на захист введення безумовного базового соціального доходу є – підвищення соціальної захищеності людини, адже наявність невеликого безумовного доходу допоможе кожній людині не турбуватися про свої фундаментальні потреби. При цьому передбачається, що життя тільки на базовий дохід – тимчасове явище: людині ці гроші даються, щоб жити, поки він не знайде роботу, адекватну її навичкам й очікуванням по зарплаті.

При цьому реальність запровадження в Україні такої надзвичайно важливої ініціативи є поки що примарною – економісти підрахували: аби платити громадянам, скажімо тих самих 5 000 гривень на місяць (розмір мінімальної зарплати), держава витратить 300 мільярдів гривень на рік. Але така сума лише зараз виглядає непідйомною – її легко можна було б знайти в українському бюджеті, якби Уряд насправді ефективно боровся із корупцією, «відкатами» у держзакупівлях, навів лад із самозайнятістю населення і врегулював діяльність вітчизняного та іноземного бізнесу та провів ефективну судову реформу.

Тож очікуваний і омріяний українцями результат, викладений у тексті нашого гімну: «Запануймо і ми, браття, у своїй сторонці!», може бути втіленим у життя, якщо кожен з нас почне аналізувати, що і чому відбувається не так як обіцялось, і яким чином виправити існуючий стан речей!

Після такого аналізу, певно ж, українські виборці, повинні замислитися: хто з політиків може суттєво змінити їхнє життя на краще. Й проголосувати за професійних і компетентних державних діячів, які без популізму і концертних шоу, системно, крок за кроком почнуть відбудовувати наше щасливе життя!