НБУ в період воєнного стану і загострення дефіциту бюджету зробив болючий крок для ринку, піднявши облікову ставку у 2,5 раза – з 10 до 25 %.

З одного боку, в умовах прискорення інфляційних процесів та зниження валютних резервів підвищення облікової ставки є виправданим кроком. З іншого – існують ризики, що така політика призведе до гальмування процесів відновлення економіки і негативно вплине на кредитування.

На цьому наголошують в Українському союзі промисловців і підприємців.

«З початком війни НБУ зафіксував валютний курс, щоб утримати гривню від девальвації. З часом розрив між офіційним курсом та ринком став рости і негативно впливав на стан золотовалютних резервів. Якщо в березні Нацбанк тратив $2 млрд. на інтервенції, то в травні – вже $3,4 млрд. Щоб зупинити величезний попит на валюту, стримати інфляцію, і був здійснений цей крок. Проте ми закликаємо і уряд, і НБУ негайно прийняти комплексні заходи, щоб пом’якшити негативний вплив на бізнес», – зазначив президент УСПП Анатолій Кінах.

Передовсім це стосується підтримки підприємців і промисловців, чиї активи і виробництво постраждали внаслідок війни і обстрілів рф. Це бізнес з деокупованих територій чи тих, де проходили бойові дії – Київської, Харківської, Чернігівської, Сумської, Житомирської та ін. областей, релоковані на захід країни підприємства тощо.

Підхід має бути адресний. Бізнес повинен отримувати доступ ресурсів на сприятливих умовах. Навіть великий бізнес в умовах воєнного стану потребує певної підтримки держави, лібералізації податкового законодавства, спрощення митних процедур, вирішення врешті питання бронювання фахівців та можливостей тимчасового відрядження фахівців за кордон для обслуговування міжнародних  контрактів.

«Необхідною є гармонізація фіскальних та монетарних чинників антикризового регулювання. Для запобігання загрозам депресивних явищ у національній економіці повоєнне відновлення бізнесу має супроводжуватись використанням доступних прозорих механізмів підтримки ділової активності та розвитку людського капіталу. Закликаємо до розробки та реалізації спільних компенсаторних заходів Кабінету Міністрів, Верховної Ради, НБУ з покращення доступу бізнесу до фінансових ресурсів», – підкреслили в УСПП.

Про це ж йшлося на засіданні Антикризового штабу допомоги бізнесу, що діє піж егідою ділового союзу та Антикризової ради громадських організацій. В його складі – представники ради НБУ, уряду, голови профільних парламентських комітетів, керівники ОВА, територіальних громад тощо.

Відповідний пакет пропозицій вже сформовано та направлено на розгляд Президента та Прем’єр-міністра України.

Бізнес зазначає, що інфляція в Україні може досягнути 20% за прогнозом Світового банку. При цьому війна в Україні, блокування портів і експорту нашого зерна, міграційне навантаження в ЄС та попередні чинники, пов’язані із коронавірусною пандемією, розганяють інфляцію і в ЄС та США, де така становить більше 8%. В таких країнах, як Польща, Естонія – більше 13%.

Відтак, Україні слід враховувати обсяги можливої майбутньої підтримки від західних партнерів в частині фінансування, опираючись і на ці дані, у тому числі.

Потрібно максимально відновлювати діяльність виробничих майданчиків, де це можливо. В умовно безпечних областях України (це десь 70% від всієї території держави)  економіка повинна перевищувати довоєнні показники з метою мінімізації втрат– підсумували в УСПП.

Його ініціаторами виступили Національний університет «Острозька академія», Національний заповідник «Софія Київська» та громадське об”єднання ” Славетна Україна”.

В Українському союзі промисловців і підприємців під головуванням його президента Анатолія Кінаха пройшла перша робоча нарада щодо розвитку проєкту в 2022  році. До неї долучилися Олександр Афонін – президент Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів, Михайло  Відейко – доктор історичних наук, представники Мінветеранів, Міністерства закордонних справ України, Посольства Литви в Україні тощо.

Проєкт наразі представлений двома напрямками, а саме:

1. Створення триптиху ” Ми є народ. Слава, гідність, воля ” ( художник Артур Орльонов), який складається із картин:

– ” Україна Славетна: від князя Кия до нашого часу”;

– ” Герої не вмирають”. Присвячена становленню української нації і вшануванню пам’яті захисників Вітчизни під час російсько- української війни на сході України у 2014-2021 роках;

– ” Ми є народ. Слава, гідність, воля”.

2. Розвиток міжнародного проєкту ” Україна-Європа: спільна спадщина”.

За останній час відбулася низка узгоджених ініціаторами проєкту заходів у таких європейських країнах, як Литва, Польща, Словаччина, Чехія.

Зокрема, 26 червня такі заплановані провести у Великобританії.

Як розповів координатор проєкту Володимир Зубанов, перші 2 картини із триптиху вже готові, третя – у форматі схеми. Вона є основною, адже зображує події після 24 лютого 2022 року – широкомасштабнго воєнного вторгнення рф в Україну. На картині будуть зображені відомі українці, починаючи з заснування Київської Русі, а також сучасники – воїни, волонтери, мирні жителі, що постраждали від агресії російських окупаційних військ.

Попередні картини Артура Орльонова  вже експонувалися у музеях України та за кордоном, якась частина ввійшла до підручників історії в Україні, Польщі та Литві.

«Ми починали із видавництва книг про історію та культурну спадщину України, потім – створення музичних творів разом із відомим композитором Є.Станковичем, врешті прийшли до усвідомлення необхідності створення масштабних полотен, які би прославляли нашу історію – як віковічну, так і сучасну, ту, що відбувається в нас на очах.  Ця експозиція відкриватиме міжнародні і національні заходи. Полотна проходили наукову експертизу», – повідомив Володимир Зубанов.

Окрім ініціаторів проєкту, велику допомогу у створені триптиху надали: Офіс президента, уряд України,  Православна церква України, Українська греко-католицька церква, низка державних, громадських та освітянських установ України, у тому числі – Український союз промисловців і підприємців.

Президент УСПП Анатолій Кінах відзначив, що робота над розвитком проєкту має бути системною та у постійних комунікаціях із органами державної влади України, нашими військовими, волонтерами і діячами культури.

Артур Орльонов, художник -автор триптиху, повідомив, що працюючи над ескізом основної, третьої, картини, він консультується із ЗСУ, Національним інститутом пам’яті, експертами.

Учасники робочої наради вирішили розпочати формування Координаційної ради проєкту, основний склад якої буде підготовлено найближчими тижнями. Після цього рада погоджуватиме план заходів, у тому числі – щодо відзначення 28 липня Дня державності. Свято з’явилося, у тому числі, за ініціативи авторів «Наша країна – славетна Україна».

Довідково.

Ключові завдання проєкту:

– активне використання гуманітарної складової у розбудові демократичної, соціально справедливої та успішної України;

– сприяння процесу набуття Україною членства у Європейському Союзі;

– ознайомлення міжнародної спільноти із історією України, культурою і традиціями українського народу, сучасним станом розвитку держави;

– збір коштів для допомоги як тимчасовим переселенцям, так і для відбудови зруйнованих війною об”єктів житлової та соціальної структури України.

Підприємства-виробники цементної галузі укладають угоди на поставку енергоносіїв на цілий рік. Проте у серпні постачальники вугілля відмовлялися відвантажувати його за ціною контракту. Якщо на початку року вугілля коштувало $60/тонна, то вже в кінці серпня його ціна стрибнула до $175-200/тонна.

«Це стало найбільшою проблемою для нашої галузі, адже при випалюванні клінкеру – напівсировини для виготовлення цементу – в його собівартості від 52% до 55% складають енергоносії. Багато що залежить від того, на якому рівні зафіксуються ціни та чи вистачить резервів вугілля на цементних заводах, аби пережити цей складний період. Також питання, чи зможе будівельний сектор купувати цемент за вищою енергетичною собівартістю і в якій кількості», – йдеться в листі асоціації «Укрцемент» на адресу Українського союзу промисловців і підприємців.

УСПП спільно з Антикризовою радою громадських організацій, представниками органів влади, ділових об’єднань провів засідання-консультації. Йшлося про потребу розроблення урядом антикризових програм для економіки та окремих галузей промисловості у зв’язку з аномальним підвищенням цін на енергоносії, пандемією, що триває та ін.

Президент УСПП, голова Національної тристоронньої соціально-економічної ради Анатолій Кінах нагадав, що у протоколі зустрічі роботодавців, профспілок із Прем’єр-міністром зафіксовано доручення профільним міністерствам опрацювати питання підтримки виробників, які зазнають суттєвого впливу на вартість продукції в умовах підвищення вартості енергоносіїв.

Всі пропозиції за підсумками засідання ділова спільнота спрямує Кабміну, парламенту та Офісу президента.

Детальніше про це читайте на сайті УСПП.

Меморандум про співробітництво сторони підписали онлайн в рамках засідання Правління Українського союзу промисловців і підприємців.

Документ підписами скріпили президент УСПП Анатолій Кінах та президент-голова правління компанії Пітер Халпін.

Основною метою меморандуму є інтенсифікація ділового співробітництва між країнами, сприяння у пошуку інвесторів, розширення кола бізнес-контактів тощо.

Як підкреслив Анатолій Кінах, товарообіг між країнами не відповідає потенціалу держав – всього 4 млрд. доларів. При цьому навіть з Білоруссю останній в України більший – 4,5 млрд. дол.

«Маємо значно наростити ці обсяги, тим паче, що Україні є що запропонувати, у тому числі товари із високою доданою вартістю», – зазначив лідер ділової спільноти.

У свою чергу Пітер Халпін висловив підтримку таким ініціативам та зазначив, що нарощування взаємовигідної співпраці з Україною постійно в фокусі уваги США, американського бізнесу.

Нагадаємо, днями країни оновили Хартію про стратегічне партнерство.

Довідково. World Resources Company заснована в 1976 році. Займається управлінням екологічними ризиками та переробкою (очищення стічних вод, вторинна переробка матеріалів тощо). Наразі співпрацює із партнерами на чотирьох континентах – в Північній Америці, Південній Америці, в Європі та Азії.

 

У діловому союзі відмітили позитивну динаміку співпраці з обома чиновниками на їх попередніх посадах. Нагадаємо, досі Юлія Свириденко працювала в Офісі президента, а Павло Рябікін – є ексголовою Державної митної служби.

При цьому в Українському союзі промисловців і підприємців підкреслили, що напередодні звільнення 5 міністрів у Верховній Раді відбулося без жодних звітів. Це неправильна практика як з нормативної точки зору, так і аналізу ефективності роботи ключових міністерств.

«Потрібно оцінити, наскільки успішною була робота попередників, які залишаються проблеми, на чому варто сконцентрувати увагу нової команди», – наголосив президент УСПП Анатолій Кінах.

Так, перед Мінстратегпромом залишаються завдання прийняття Стратегії розвитку промисловості, реалізації політики імпортозаміщення, локалізації виробництва, прискореної адаптації європейських технічних регламентів і стандартів в індустрії тощо.

Спільними зусиллями промислової спільноти, експертів та урядовців вже вдалося затвердити цільові програми розвитку авіабудування та ракетно-технічного комплексу. На часі – відповідне нормативне затвердження розвитку суднобудування в Україні.

Критично важливо прийняти законопроєкт №3739 про локалізацію виробництва. Також УСПП закликав Кабмін ухвалити програму імпортозаміщення в ОПК-2030 та виділити кошти на дослідні зразки і серійне виробництво.

Разом із Укроборонпромом, з яким діловий союз має Меморандум про співробітництво і план заходів з його реалізації, будуть проведені відповідні заходи 9 листопада.

« Є необхідність більш глибокої локалізації виробництва у межах спільних проєктів з іноземними партнерами. Для цього потрібна участь держави у розв’язанні проблеми фінансового забезпечення програм з імпортозаміщення, проєктування та побудови дослідних зразків. Лише так ми вийдемо на серійне виробництво продукції у авіа-, суднобудівній галузях та верстатобудуванні. Зокрема, невелика «перемога» – замовлення 3 літаків у Антонова для ЗСУ – ще не означає повернення на рейки серійного виробництва і системного держзамовлення», – підкреслив Анатолій Кінах.

Щодо співпраці із новопризначеною міністеркою Юлією Свириденко, то УСПП сподівається на продовження взаємодії в економічних питаннях. З ексзаступницею керівника Офісу президента неодноразово відбувалися відповідні консультації, у тому числі – в рамках пропозицій, наданих УСПП і Антикризовою радою громадських організацій.

«Першочерговим завданням є прийняття антикризової стратегії для відновлення росту економіки. Це передбачає покращення доступу до кредитів, створення прогнозованого і стабільного податкового поля, максимальне залучення інвесторів», – вважають в Українському союзі промисловців.

Також ділова спільнота наполягає, щоб уряд підготував план першочергових заходів із законодавчого забезпечення тих ініціатив, що вже пройшли обговорення з експертами і знайшли підтримку представників реального сектору економіки.

УСПП виступив за необхідність оперативного доопрацювання Програми діяльності Кабінету Міністрів України. Документ повинен йти в пакеті із проєктом держбюджету 2022.

«Інакше важко проаналізувати ефективність роботи міністерств, скоригувати політику в економічній, соціальній сфері», – каже президент УСПП.

Нагадаємо, незатверджена у минулому році парламентом Програма діяльності уряду виконана лише на 25%. В середньому від 70 до 90% законодавчих ініціатив Кабміну не знаходять підтримки в парламенті.

Заходами однієї антитерористичної операції проблеми, що постали на сході, південному сході країни, вирішити не можна.   Перед  новообраним президентом України, парламентом, урядом, усіма політичними силами, громадянським суспільством стоїть  найскладніше завдання  –  забезпечити  мир,  поновити  дії Конституції, законодавства України, гарантувати захист життя та праці мирних громадян. І з населенням східних областей треба вести широкомасштабний діалог, адресну роз’яснювальну роботу. Такої думки голова парламентського об’єднання «Економічний розвиток», президент УСПП Анатолій Кінах.

«Безумовно, озброєні терористи, бойовики, сепаратисти мають бути знешкоджені. Але саме військовими діями  проблеми сходу вирішити не можна. Широкомасштабний діалог, в якому сторони чують одна одну – ось що є нагально потрібним. В завданнях новообраного президента країни, який отримав безпрецедентну народну довіру, налагодження цього діалогу має бути пріоритетним», – переконаний Анатолій Кінах.

Дуже складною, на мою думку,  є економічна ситуація.  Промисловий комплекс сходу забезпечував 15 % ВВП країни, більше 20 % валютних поступлень. Нині близько 40 % підприємств не працює, а це означає затримки з зарплатами, соцвиплатами,  відрахуваннями в бюджет. Якщо до викликів озброєного протистояння додасться масштабне економічне падіння з безробіттям та різким зниженням рівня життя, ситуація значно погіршиться. Ось чому треба збирати власників, менеджерів промислового сходу, які мають вплив на загальні процеси та на трудові колективи, і разом шукати шляхи виходу з кризи, повернення до активної роботи підприємств. Треба започатковувати державні  програми підтримки економіки і промисловості сходу,  знаходити можливості диверсифікації експорту, активізації замовлень на внутрішньому ринку.  Будь-яке послаблення соціально-економічної напруги, додаток впевненості в завтрашньому дні впливатиме на позитивне врегулювання загальної ситуації. Необхідно підсилити й якість самої АТО. Вона потребує більш досконалого інформаційно-аналітичного супроводження, посилення персональної відповідальності командирів за результати дій. Треба докласти значних зусиль, щоб не допустити корупції в сфері, яка відповідає за обороноздатність, життєзабезпечення українського війська та добровольців, які щодня ризикують своїм життям  в операціях на сході.

«Під час бойових дій це вкрай складно, але у держави немає іншого виходу, ніж здійснити  кардинальну реформу правоохоронної системи, служби безпеки, армії. Вони мають бути професійними, ефективними, такими, що працюють в інтересах держави та її народу», – вважає А.Кінах.

Треба знаходити будь-яку можливість, щоб доносити до населення сходу наміри державної влади щодо децентралізації, делегування повноважень і ресурсів місцевим громадам, посилення повноважень місцевого самоврядування. Люди мають переконатися,  що держава знає про їх потреби і готова вирішувати їх негайно та разом.

«Населення сходу –  підприємці, трудівники, інтелігенція  –  потребують  моральної підтримки від державної влади та українського народу, вони прагнуть вірити, що рідна країна їх не залишить і не кине напризволяще.  Схід не має опинитися в ізоляції. Безумовно, до сепаратистів та бойовиків  потрібні жорсткі заходи, але вони не призведуть до успіху, якщо влада і суспільство не почнуть розмову  з людьми, не викличуть в них довіру. Саме так ми можемо війти з вкрай важкої ситуації», – підсумував А.Кінах.

Из интервью для Новости Украины – From-UA:

Анатолий Кинах: – Во-первых, сам факт возобновления программы сотрудничества Украины с МВФ носит позитивный характер. Это демонстрирует инвесторам, что ситуация в экономике и финансах страны достаточно прогнозируема и вселяет определенную надежду в дополнение к работе властей по улучшению инвестиционного климата. Это первый плюс программы – углубление доверия к партнеру.  Во-вторых, финпомощь МВФ снижает определенные панические ожидания, так как позволяет Украине обслуживать свои внешние государственные долговые обязательства. Предоставленные Киеву средства дадут возможность при соответствующей системной работе проводить более прогнозируемую и внятную валютно-курсовую политику.

Что касается целей, на которые будет направлен новый транш Фонда, то половину из 5 млрд долларов направят на обслуживание текущих долгов Украины, включая те обязательства по долгам МВФ, которые сложились ранее. Вторая половина суммы будет направлена на пополнение золотовалютных резервов (ЗВР). За последние 10-15 лет они достигли исторического минимума и составляют 5,6 млрд. долларов. Это, кстати, значительно меньше объемов трех месяцев чистого импорта. В то же время, на развитие экономики и программы инвестирования Украины средства из транша МВФ направляться не будут.

Новости Украины – From-UA: – На что еще следовало бы потратить первый транш?

Анатолий Кинах: – Существует устав МВФ с адресными целями, которые всегда фиксируются в программах сотрудничества Фонда со странами. Финпомощь, как правило, не направляется на пополнение средств бюджета, сокращение его дефицита или социальные затраты. Это жесткое условие как Устава МВФ, так и соответствующих обязательств по программе. Поэтому мы должны понимать, что предоставленный транш – это всего лишь маленькая «передышка», маленький «глоток воздуха».

Для общего улучшения ситуации в стране, президент, правительство и парламент Украины должны начать действовать. В первую очередь, максимально усилить работу по созданию благоприятных условий для привлечения частных инвестиций. Как внутренних национальных, так и внешних. Власть должна принять программу развития экономики, заняться решением проблем денежно-кредитной политики, потому что при учетной ставке Национального банка в 30% годовых происходит замедление развития бизнеса и невозможность формирования стратегии развития.

Также правительству и парламенту необходимо решить проблему резкого снижения платежеспособности как наших граждан, так и внутреннего рынка, особенно в свете того, что розничный товарооборот в январе этого года упал на 23%. Законы экономики действуют для любой страны мира, независимо от ее названия: при падении платежеспособного спроса нет стимула для производства продукции и услуг. Вот это те главные вопросы, которые необходимо решать нашему правительству. То есть сегодня ни в коем случае нельзя «расслабляться».

В то же время транш МВФ не решает структурных экономических проблем Украины. А решение этих проблем сегодня является одной из важнейших задач, от которой будет зависеть дальнейшее развитие ситуации в стране. Если этот комплекс мер по структурным реформам, развитию и созданию благоприятного инвестиционного климата, улучшению условий для предпринимательства не будет выполнен, то «запаса прочности» этого транша хватит ненадолго. Через несколько лет Украина опять вернется к проблемам, но в еще более сложной обстановке.

Новости Украины – From-UA: – Какие еще шаги необходимо сделать правительству для решения перечисленных Вами кризисных проблем?

Анатолий Кинах: – В первую очередь мы ждем, и это крайне важно, чтобы правительство сформулировало свою внятную программу. Она должна включать краткосрочную антикризисную программу, поскольку в существующих в Украине условиях ни инвестору, ни национальному бизнесу работать невозможно. Это должны быть четкие меры с этапами, контролем результатов и персональной ответственностью за изменения.

Кроме того, Кабмин должен заняться проведением особо важных структурных реформ. Здесь необходимо решать вопросы регуляторной политики, энергоэффективности, энергосбережения и стимулов для модернизации. Также необходимо учредить программу импортозамещения и локализации производства, чтобы стимулировать деловую активность в Украине. И параллельно необходимы очень серьезные меры по экспортной политике.

В условиях потери рынков сбыта в России, для нас крайне важна диверсификация нашего экспорта и адаптация украинских экспортеров к техническим регламентам и стандартам ЕС. Тем более, что с 1 января 2016 года вступит в силу Соглашение о зоне свободной торговли с ЕС. Это те комплексные системные меры, которые правительство и парламент должны немедленно задействовать. Особенно учитывая, что социально-экономическая ситуация в Украине крайне серьезная и обостряется буквально на глазах.

Новости Украины – From-UA: – Следующие транши МВФ будут получены Украиной в ближайшие 3 года. На что они будут потрачены?

Анатолий Кинах: – Программа сотрудничества с МВФ предусматривает выполнение Украиной всех заложенных в нее параметров. После контроля за выполнением программы Фонд будет принимать решение о выделении Украине следующих траншей.

Предварительно, в таком неформальном варианте, правительство ставит задачу получить второй транш порядка 5 млрд. долларов уже до конца текущего года. Учитывая ситуацию с ЗВР и долговыми обязательствами, второй транш Фонда также будет направлен на пополнение ЗВР и выполнение Украиной своих внешних долговых обязательств. Но подчеркну, это также не окажет серьезного влияния на финансирование программы внутреннего экономического развития страны.

Новости Украины – From-UA: – Правительство утверждает, что частные инвесторы не спешат в Украину из-за войны на Донбассе. Насколько будущее реформ зависит от конфликта на юго-востоке?

Анатолий Кинах: – Безусловно, война влияет на многое. Частные инвестиции идут в экономику тех стран, где есть соответствующий уровень политической стабильности и прогнозируемые «правила игры». Военные действия на востоке, конечно же, ухудшают инвестиционный климат Украины. Но не менее важно создавать условия для защиты прав собственника и равноправной конкуренции, а также бороться с коррупцией. При этом недопустимо, чтобы отсутствие решения этих проблем все время оправдывалось войной. Над этими проблемами необходимо очень серьезно работать.

Безусловно, война на востоке (а это в прямом смысле война, а не антитеррористическая операция) негативно влияет на инвестиционный климат Украины. Частные инвестиции идут туда, где стабильная ситуация, где минимизированы политические риски и есть четкий прогноз условий инвестирования и ведения бизнеса. Поэтому, несмотря на сложную ситуацию на востоке, где надо бороться за свою территориальную целостность мир и стабильность, правительство, парламент и государство обязаны максимально усилить работу по созданию благоприятного инвестиционного климата на всей территории Украины.

Нас очень тревожит, что сегодня по многим решениям, которые принимаются в рамках ужесточения фискальной и налоговой политики, остается в силе проблема высокого уровня коррупции. Это очень негативно влияет на инвестиционный климат, мы наблюдаем серьезный отток прямых иностранных инвестиций в Украину. К этому добавляется хаотичная, бессистемная, непрогнозируемая валютно-курсовая политика, что только снижает доверие инвесторов. Ну и конечно, скажем прямо, отсутствие у правительства четких системных инфраструктурных проектов – программ, которые могли бы быть в основе сотрудничества, частного инвестирования и государственно-частного партнерства. Такие программы сегодня очень актуальны.

Например, возьмем проблематику модернизации украинских железных дорог. Парадокс, но у нас простаивают практически все основные предприятия транспортного машиностроения, такие как Крюковский вагоностроительный завод, концерн «Азовмаш», Днепропетровский вагоностроительный завод и т.д. Отсутствуют четкие программы, которые могли бы частично решить проблему загрузки этой отрасли, в том числе на основе проектов модернизации украинских железных дорог и обновления подвижного состава.

Схожая ситуация и с программами по импортозамещению. Сегодня на внутреннем потребительском рынке Украины более 60% составляет импорт продукции легкой промышленности. В условиях беспрецедентной девальвации гривны, когда конкурентоспособность импорта снижается, необходим доступ предпринимательства к кредитным ресурсам. Но таких программ кредитования в Украине, к сожалению, нет, хотя бизнес в них очень нуждается. То есть работы здесь «непочатый край», и правительству ни в коем случае нельзя постоянно ссылаться на войну. Без структурных программ развития (а это является частью необходимых структурных реформ) у нашей страны просто нет будущего. Ведь нельзя решать проблемы внешней задолженности за счет новых долгов.

Проблемы внешней задолженности и обслуживания государственного долга должны решаться по нарастающей за счет более высокого уровня конкурентоспособности и эффективности экономики. Сегодня это очень важная проблема. Президенту необходимо обратить на это внимание и сделать все, чтобы парламент вместе с бизнес-сообществом более системно и результативно занимались вопросами реального сектора экономики, платежеспособности внутреннего рынка, активизации промышленной деятельности и формирования эффективной экспортной политики. Эти вопросы крайне актуальны.

Новости Украины – From-UA: – Может, реформы тормозит не только правительство, а и олигархи в связке с потерей украинскими производителями российских рынков сбыта?

Анатолий Кинах: – Безусловно, снижение экспорта в Россию очень негативно отразилось на некоторых отраслях экономики. До трагических событий на востоке более 40% экспортного машиностроения Украины ориентировалось на рынки РФ. А по транспортному машиностроению (вагоны и локомотивы) на российский рынок было ориентировано около 60% объемов производства. Украина потеряла треть своего экспорта в Россию, что крайне негативно отразилось на загрузке указанных отраслей. Тот же Южный машиностроительный завод, который производит образцы ракетно-космического комплекса, 80% заказов имел в России.

В этой ситуации как никогда нужно, чтобы правительство при активной работе наших промышленных компаний, а также тех, кого вы наказываете олигархами, очень серьезно занялись диверсификацией экспорта и поиском новых рынков сбыта. Большой бизнес вместе с правительством должны активизировать внутренний рынок, потому что сегодня он находится фактически в состоянии замораживания платежеспособности. Эти задачи необходимо срочно решать, в том числе при активной работе системных компаний и системного бизнеса, который сформировался в Украине.

Параллельно нужно работать над снижением недопустимо высокого уровня монополизации экономики Украины. В частности, бороться с непрозрачной приватизацией в сфере энергетики, транспорта и металлургии. Все это должно решаться цивилизованными методами, дабы не потерять уровень доверия инвесторов. «Охота на ведьм», поиск виновных в этой ситуации вместо формирования четких «правил игры» может только усугубить кризис. Перед законом должны отвечать все, независимо от фамилии, статуса, уровня капиталов, исходя из принципа равенства и верховенства права. Эти задания крайне необходимы для формирования благоприятной деловой среды и инвестиционного климата.

Новости Украины – From-UA: – МВФ выдвинул Украине очень жесткие требования для предоставления финпомощи. Повышаются коммунальные тарифы, сокращаются бюджетные затраты и повышается пенсионный возраст для отдельных категорий населения. Чем это грозит стране в перспективе? Как найти «золотую середину» между внешним финансированием и внутренними интересами граждан?

Анатолий Кинах: – Мы крайне встревожены тем, что с учетом программы МВФ (и мы считаем, что наше правительство не использовало все аргументы) наносится очередной очень серьезный удар по платежеспособности и уровню жизни наших граждан. По данным Евросоюза, Украина – наиболее неблагополучная страна в Европе по уровню платежеспособности и доходов. Страна также теряет позиции и в мировых рейтингах из-за инфляции.

По стандартам ООН, нижний крайний уровень бедности – это прибыль в размере два доллара в сутки. Сегодняшняя минимальная зарплата и пенсия в Украине еще ниже, что свидетельствует об отсутствии в экономике платежеспособного спроса, то есть развития производства и конкуренции. Это грозит существенным обострением социальной и общественно-политической ситуации в стране, когда люди в борьбе за физическое выживание вынуждены будут делать выбор между продуктами питания и оплатой ЖКХ. Украинцы, конечно же, выберут первую составляющую как определяющую их жизнь. Но это приведет к росту задолженности по оплате коммунальных услуг и платежному кризису, что автоматически ухудшит ситуацию в секторах экономики. Поэтому правительство должно разработать программу обеспечения социальной и фискальной политики, в которой опережающими методами проработать все вопросы, связанные с адресной и социальной защитой.

Властям необходимо серьезно заниматься недопустимостью столь резкого падения платежеспособности людей и внутреннего рынка. Проводить умную фискальную политику, улучшать доступ к банковским кредитам, чтобы не «вымывались» оборотные ресурсы предприятий. Это все должно быть в комплексе мер, которые балансируют, дают возможность смягчить инфляционные удары, чтобы не допустить дальнейшего углубления системного кризиса. В этом аспекте Кабмин пока что серьезно недорабатывает.

Новости Украины – From-UA: – Транши МВФ стабилизируют ситуацию в финансовой и банковской сфере, а социальные проблемы никак не решают. За счет чего еще можно повысить пенсии и создать новые рабочие места для людей?

Анатолий Кинах: – Это наше украинское «домашнее задание». Сегодня должны быть предприняты все меры, о которых я сказал: разработаны целевые программы развития, четкие планы доступа к кредитным ресурсам на рыночно-валютной основе. Должны быть обозначены приоритеты, которые дают возможность создавать новые рабочие места, проведена оптимизация малого и среднего бизнеса, введены стимулы к его развитию. То есть речь идет о комплексе мер под названием «Стратегия развития».

К сожалению, эти задачи сегодня полностью «выпадают» из условий программы МВФ и отсутствуют в декларативных программах правительства. Эти проблемы очень серьезные, и их необходимо как можно скорее решить, ведь нельзя бесконечно затягивать на предприятиях и людях финансовую «удавку». Это чревато очень серьезным обострением ситуации в стране.

Кроме того, учитывая гибридную войну, которую против Украины ведет Россия, это чревато возникновением гражданских конфликтов, нестабильностью, падением доверия у инвесторов и многими другими серьезными проблемами. Поэтому Кабмину необходимо обязательно усилить вектор развития, а не только заниматься ужесточением фискальной политики, ограничением соцвыплат и прочими жесткими решениями. Это бесперспективная политика без стимулов развития производства, которая ни к чему хорошему не приведет.

Что ожидает белорусско-украинские отношения? В чем Беларусь является примером для Украины? Чему нам поучиться у южных соседей? И будет ли когда-нибудь реализован проект конфедеративного государства, в составе которого могут оказаться Беларусь и Украина? Герой большого эксклюзивного интервью для «БелГазеты» – пожалуй, самый известный и уважаемый промышленник Украины, бывший премьер-министр и нынешний глава Украинского союза промышленников и предпринимателей Анатолий Кинах.

– Вы как-то сказали, что Украине стоило бы что-то перенять из белорусского опыта. Что именно вы имели в виду?

– В первую очередь опыт реализации промышленной индустриальной политики. Эта проблема для Украины крайне актуальна. К сожалению, страна находится в очень жестком тренде деиндустриализации. Наша экономика все в большей степени приобретает сырьевой характер. Очень наглядно это видно по структуре экспорта, в котором около 70% – это сырье: сырье агропромышленного комплекса, горно-металлургического, полуфабрикаты.

Доля продукции с высокой добавленной стоимостью – научно-технической, интеллектуальной, инновационной – в нашем экспорте упала до 3-4%. И это – наглядный показатель глубочайшего системного кризиса, в котором находятся такие важнейшие отрасли, как ракетно-промышленный комплекс, авиастроение, транспортное машиностроение, сельхозмашиностроение, в т.ч. энергетическое, и т.д.

В этом плане Беларусь смогла сохранить важнейшие направления своей промышленности, несмотря на сложнейшие этапы развития как независимого государства, разрыва кооперационных связей после распада Советского Союза, ужесточения конкуренции на внешних рынках. Не буду даже говорить высоким штилем о Бел-АЗе, который занимает, по нашим данным, уже около 30% на мировом рынке большегрузных автомобилей. Сельхозмашиностроение – аналогично. И этот перечень можно продолжить.

Вот в этом плане нам было бы очень важно учитывать белорусский опыт. Тем более результаты достигнуты не за один год. Этому предшествовала очень серьезная работа, включая банковскую систему, налоговую систему, государственные программы, реструктуризацию предприятий и т.д. Сегодня Беларусь поставляет в Украину в значительной степени продукцию переработанную, с высокой добавленной стоимостью. Это опять же и автобусы, и сельхозмашиностроение, и калийные удобрения как переработанный продукт, и многое другое. Украина же поставляет в Беларусь в основном сырье.

И это – наглядный пример рисков, потому что сырьевая экономика никогда не была способна создать необходимое количество рабочих мест для жизни людей. То, что Украина сегодня превращается в сырьевой придаток развитого мира в системе мирового разделения труда, приводит не только к потере качественных показателей, но и к потере самого ценного, что есть в каждой стране, – трудового потенциала. Беспрецедентно высокие темпы трудовой миграции (а по нашим данным, сегодня от семи до девяти миллионов украинцев вынуждены искать работу за рубежом), это уже реакция на то, что экономика приобретает общесырьевой характер.

– А что могла бы перенять Беларусь у Украины?

– Опыт, связанный с развитием малого и среднего бизнеса. И для Беларуси, и для Украины это не только экономические показатели, это очень важная задача, от которой зависит и формирование среднего класса. Среднего класса как дееспособного, который может цивилизованными методами защищать свои права.

Средний класс – основа стабильности и развития во всем мире. Если брать Украину, то, по нашей статистике (мы считаем, что эта цифра несколько завышена), к среднему классу причисляют себя максимум 15% украинцев. В Польше – более 40%, во Франции – более 70%. И там, где есть мощный платежеспособный средний класс, всегда меньше зависимость от колебаний мировой конъюнктуры. Потому что если даже складывается сложная ситуация на мировых рынках, то за счет платежеспособного внутреннего рынка и платежеспособного среднего класса государство всегда выходит из ситуации с меньшими потерями.

И мы на себе это очень болезненно чувствуем. Если, например, в 2014-2015гг. мы потеряли почти 17% своего ВВП в связи с рядом проблем, то Польша, наш сосед, развивалась и имела очень неплохой прирост в 3-4%, и это был один из самых высоких темпов развития в рамках Европейского союза. Аналогичная ситуация была в 2007-2008гг., когда мы потеряли 14-15% ВВП в связи с мировым финансовым кризисом. Польша в этот же период имела плюсовые значения роста экономики – как раз за счет платежеспособного среднего класса.

Вот в этом плане Беларусь должна была бы перенять некоторый опыт, потому что мы считаем, что где-то она задерживается на определенные циклы в развитии именно частного предпринимательства, малого и среднего бизнеса, а также в формировании соответствующих структур финансового, банковского, налогового, регуляторного толка. Особенно учитывая, что Беларусь по структуре своей экономики крайне зависит от российского рынка – почти 50% товарооборота. Хотя идет по нарастающей и торговля с ЕС, тем не менее в этом плане нужна диверсификация.

– Насколько разными путями пошли Беларусь и Украина после распада СССР? Почему так случилось?

– Масштабы. В Украине в 1991г. официальная перепись зафиксировала 51,4 млн населения. Огромная страна с достаточно мощной развитой экономикой. Мы были на пятом или шестом месте в Европе как отдельная республика. Но при этом Украина выпускала в тот момент только где-то 25% конечного продукта. Остальные 75% были связаны с кооперацией в масштабах всего Советского Союза. У нас была очень малая доля конечного продукта, мы были жестко связаны с кооперацией.

Плюс сама структура. Максимум до 30% это была промышленность т.н. группы Б, которая работала на потребительский рынок. А процентов 70-75 это была базовая промышленность, военно-промышленный комплекс, а потому она на себе очень болезненно почувствовала разрыв кооперационных связей и развал Советского Союза.

Левобережная же Украина была исторически под влиянием Российской империи. У нас очень сложная конфигурация государства. В этом отношении процессы протекают более сложно. Я так думаю, что одна из причин сегодняшних – а Украина сегодня, к сожалению, уступает Беларуси по многим параметрам, особенно социальным стандартам, хотя в Беларуси хватает и своих проблем – не была отстроена «вертикаль» государственной власти с точки зрения эффективности институтов власти как таковых. И вот в этом наши главные отличия – начиная от масштаба проблем и сложнейшей политической конфигурации независимой Украины. Хотя определенное время, особенно до начала 2000-х, я лично на многих переговорах приводил в пример Украину как государство, которое сумело сохранить межконфессиональный мир. У нас не было национальных конфликтов. Т.е. Украина была страной, которая на фоне тех событий, в т.ч. с кровавыми трагедиями, которые происходили на постсоветском пространстве и частично на Балканах, демонстрировала себя как государство толерантное, способное мирным, консолидированным путем решать свои внутренние проблемы. К сожалению, потом пошли другие этапы, и сейчас Украине такие примеры приводить все сложнее.

– В последнее время много говорят о возможном белорусско-украинском геополитическом союзе, содружестве, опять же, никто не сбрасывал со счетов идею «Междуморья». По-вашему, насколько это все реально?

– Я не говорю о какой-то интеграционной модели, которая связана с такими элементами, как союзы, конфедерации и т.д. Речь идет о том, что Богом и природой мы соседи, мы рядом, исходя из чего будущие поколения должны искать пути формирования общих интересов, условий для сотрудничества, доверия и симпатии наших двух народов. Это все есть, но это, безусловно, тот факт, с которым надо работать. И в этом контексте я уверен, что Украина и Беларусь имеют огромный потенциал сотрудничества.

Мы видим это даже в последнее непростое время: динамично растет наш товарооборот. Украина сегодня по объему товарооборота и торгово-экономического сотрудничества – третий партнер Беларуси после России и ЕС. Украина занимает около 7% в общем товарообороте Беларуси. Это хорошие цифры. Если взять даже 2018г., то наш товарооборот уже приблизился к шести миллиардам. Есть документ, который был подписан на межгосударственном уровне в прошлом году и предусматривает рост где-то до восьми миллиардов в 2019г. В 2003г. эта цифра была $1 млрд, а в 2015-м – уже $3,5 млрд. Но я уверен, это еще не весь потенциал, так что интеграционные связи и создание благоприятных условий имеют очень большую перспективу.

В политическом же отношении говорить очень сложно. Украина подписала соглашение об ассоциации с ЕС, и вектор евроинтеграции для нас является необратимым при всех коллизиях. И речь идет не о дате вступления, а о формировании на украинской земле современных европейских, международных стандартов, начиная от условий ведения бизнеса, верховенства права, равноправной конкуренции. Я уверен, что то же самое актуально и для Беларуси независимо от ее отношений с ЕС, с Россией или Украиной. Вот в этом плане мы также могли бы объединять усилия.

И Беларусь могла бы с учетом сотрудничества с Украиной или через Украину более эффективно продвигать свои интересы в ЕС. Это будет форма торгово-экономического или инвестиционного сотрудничества, безусловно, с участием и других государств. Например, Литвы. Можно вспомнить транспортный коридор «Викинг», «Междуморье» и т.д. Это очень интересные, потенциально серьезные проекты, над которыми, я уверен, мы будем работать с Беларусью и дальше.

Криворожские предприниматели и бизнесмены собрались на конференции, чтобы решить насущные вопросы развития промышленного потенциала страны.

Об этом сообщает корреспондент ИА “Кривбасс On-Line”.

Члены криворожского регионального отделения Украинского союза промышленников и предпринимателей на конференции решали насущные вопросы развития промышленного потенциала предприятий страны. Как заявил председатель всеукраинского объединения УСПП Анатолий Кинах, в первую очередь сегодня необходимо создать условия постоянного диалога между властью и бизнесом, искоренив принципы “личной преданности” вышестоящим лицам и исключив коррупционную составляющую в бизнесе.

Анатолий Кинах отметил, что сегодня особенно злободневными являются вопросы эффективности и профессионализма государственных институтов власти: “В основе кадровой политики по всей вертикали, по всем направлениям должны лежать профессионализм, знания, опыт, понимание персональной ответственности перед людьми”.

На конференции были оговорены условия развития бизнеса в стране: создание программ высокотехнического кадрового потенциала, охраны здоровья работников и экологии, сокращение миграции рабочей силы в Европу, усиление динамики объединения промышленников и предпринимателей Кривого Рога для выхода на новый качественный уровень работы предприятий.
Криворожские предприниматели высказали свои замечания и конструктивные предложения по дальнейшему улучшению работы крупных производственных предприятий, развитию малого и среднего бизнеса, которые Анатолий Кинах обещал систематизировать и передать на рассмотрение Президенту Украины Владимиру Зеленскому.

С приветственным словом к участникам конференции обратился криворожский городской голова Юрий Вилкул, подчеркнув, что в нашем большом промышленном городе организация УСПП должна занять достойное место и внести вклад в развитие его промышленного потенциала.

Багато століть тому ідея права власності на землю була втілена ще у римському праві, оскільки право власності – найважливіший інструмент регулювання відносин між людьми. Згодом право власності на «посівні» землі отримала всесвітнє визнання. Протягом кількох століть просвітителі, філософи, економісти і юристи розробляли найрізноманітніші концепції власності, а також економічні та юридичні аспекти цього питання. Природно, що ці погляди в тих чи інших формах отримали своє вираження в юридичних системах народів світу. Незважаючи на деякі відмінності у формулюванні, поняття права власності на землю, в праві різних країн – є основою функціонування держави. Ми ж українці, лише цього року, заглибилися у дискусію: «продавати чи не продавати» нашу землю… та зрештою Верховна рада України, прийняла рішення на користь вільного продажу сільгоспугідь, і у липні поточного року процес стартував… Проте, гаряча дискусія у суспільстві триває. Чому так багато українців висловлюються проти цих нововведень і яка позиція партії промисловців і підприємців України з цього приводу.

Трохи історії 

Земельне питання традиційно є дуже складним для нашого народу – воно стало «наріжним каменем» багатьох політичних потрясінь і революцій. Ще в середині 19 століття, коли Україна входила до складу російської імперії, а розпоряджання землею було винятковим правом землевласника, тобто поміщика, земля і звільнення селян з фактичного рабства, стали, як би зараз сказали тригером суспільних та громадських змін в Україні та по усій імперії. Назріли негайні реформи, які мали собі за мету зробити селянина повноправним членом суспільства і допомогти йому пристосуватися до економічних реалій. Тож, здійснена у 1861 році селянська реформа звільнила селян від кріпацтва, створивши при цьому для поміщиків нові джерела доходу: від подушного і земельного оброку, оренди від незаселених земель, продажу лісу тощо  Земельна оренда була тоді найбільш важливим джерелом доходу. У 1865 р з санкції царя було прийнято положення, яке дозволяло переселенцям зараховуватися до існуючих товариствам за згодою старожилів і утворювати особливі селища на «пустолежачих землях». Це викликало додатковий потік переселенців з України на «вільні землі» – Кубані, Сибіру й навіть Канади та США. Але при цьому царські реформи, були, як виявляється більш продуманими за нинішні, зокрема, починаючи з 1882 року почав функціонувати Селянський банк, який видавав вельми пільгові кредити на покупку землі. А надання селянам права купувати в повну власність сільськогосподарську землю мало далекосяжні економічні та соціальні наслідки. Так лише з 1863 по 1892 українські селяни купили біля шести мільйонів десятин землі, з них в одноосібну власність – 2,8 млн., решта дісталася товариствам або сільським кооперативам.  Таким чином, більшу частину землі селяни набували в особисту власність. На «засвоєних» землях будували громадські школи, церкви, лікарні, сиротинці, створювали дослідні станції і поля, зрештою, все це забезпечило бурхливий і стабільний розвиток сільського господарства. Царський же указ від 9 листопада 1906 року – (фактично аграрна реформа П. А. Столипіна) – затвердив приватну власність на землю, дозволив її вільну купівлю-продаж і регламентував вихід індивідів з сільської общини. Втім, радянська влада, через кілька років, своїм «Декретом про землю», прийнятий більшовиками в 1917 р, фактично відмінить приватну власність на землю. І хоча в ньому проголошувалися різноманіття форм землекористування (подвірне, хутірське, громадське, артільне), а також перехід землі у власність держави з подальшою безоплатною передачею селянам, він чітко визначив ставлення нової влади до приватної власності і найманої праці. На практиці ідея роздачі землі селянам не була реалізована. По суті, в основі, так званої, колективізації, лежали принципи обов’язкової праці на «загальнонародній землі». Життя сільських жителів у колгоспах стало ще важчим, ніж «за поміщиків». Вже часів української незалежності земельна реформа сильно пробуксовувала6 землі колективних господарств – розділили серед сільських громад. У різних регіонах розмір земельного паю був різним: від 2 до 17 га., був введений мораторій на продаж сільгоспземель, який тримався при всіх п’яти українських президентах. Натомість, почалася експансія крупних агрохолдингів – аграрних підприємств під егідою великих сировинних олігархічних і фінансових структур, які у великих масштабах фактично скуповували і продовжують скуповувати майно і землю у колишніх колгоспів, радгоспів і місцевих сільських громад. Деякі агрохолдинги нині «контролюють» по 150-300 тисяч гектарів українських сільгоспугідь.

Світовий досвід і користь від нього Україні

На фоні усього вищезгаданого, побоювання викликає сама атмосфера, у який приймалося українське законодавство про продаж сільськогосподарських земель, а як з цим було у інших країнах?  Скажімо у Бразилії покупка землі – один з вигідних видів бізнесу і інвестиційних рішень. Ринок невеликих земельних ділянок в країні умовно ділиться на дві частини: «Шакара» і невеликі фазенди (значення даного слова в Україні, навіть не треба перекладати). Фазенди призначені для обов’язкового ведення сільського господарства. Шакара можна використовувати за бажанням і для відпочинку, і для ведення сільського господарства. По всій країні, до продажу щодня пропонують тисячі ділянок. Придбати їх може, навіть громадянин іншої країни (на відміну від нас). Ділянку розміром до 3 до 4 модулей (близько 1,5 гектари) можна купити без погоджень і обмежень, але при цьому бразильські муніципалітети диктують свої умови придбання земель. Наприклад, один власник не може купити більше 10% території муніципалітету. У разі купівлі понад 20 модулів землі, юридична особа повинна подати для затвердження план їх використання та інші документи, у яких гарантує 100 відсоткове зобов’язання вести заплановане владою сільське господарство. Інакше договір купівлі- продажу можуть розірвати. Для купівлі ділянки, що перевищує вказані ліміти, потрібен спеціальний дозвіл сенату Бразилії (!), що робить таку процедуру вкрай складною.

У наших найближчих сусідів – поляків, системні зміни у галузі права на сільськогосподарську землю, прийшли на початку 1990-х, коли багато польських радгоспів відкинули приватний сектор і почали вирішувати завдання з пристосування до нової економічної дійсності. Деякі з селян, відразу після прийняття «Закону про землю», продали більшу частину своїх активів «Агентству з сільськогосподарського майна Польщі». Всі інші, здебільшого, стали кооперативами, досягли хороших економічних результатів і змогли провести відповідні організаційні зміни у створенні сільгосппідприємств. Якщо брати в цілому, з 1990 по 2002 роки області сільгоспугідь під власністю радгоспів зменшилися від 637 тис. до 255 тис. га. Загалом, за період 1996-2004 років, було продано 100-190 тис. гектарів польських земель. Низький рівень продажів може бути пов’язаний з відсутністю програми приватизації з точки зору формальних та юридичних аспектів (не було встановлено жодних кордонів і навіть не зроблений земельний кадастр). Велика частина державних орних земель була орендована. За період 1993-1995 в оренду було здано в цілому 3,0 мільйони орних польських земель, за період 1996-2004 рік – ще 2,1 млн. га. Орендована область помітно скоротилася, тому що стало менше землі під управлінням. На кінець 2004 року було укладено 289 тис. Лізингових угод, з яких майже половина на ділянки 1 га і менше. Комерційні с/г – компанії, які з’явилися у Польщі з 1989 року, стали новою формою власності в польському сільському господарстві. Вони категоризуються на компанії з внутрішнім власником, компанії з іноземним капіталом і компанії зі змішаною власністю. Але їхню діяльність суворо регулює держава, натомість дрібні польські землевласники, мають суттєві пільги при користуванні кредитами Польського селянського банку та страхових операторів, які працюють на ниві страхування врожаїв, лізингу сільгосптехніки тощо.

Українська земля: ринок чи базар?

«Можна сказати, що зараз існує «стихійний базар», а не «організований ринок». Так, є певна частина земель сільськогосподарського призначення, які не підпадають під мораторій і вільно купуються-продаються. Та є частина земель, які по суті вже продані за довгостроковими договорами оренди (до 50 років) та емфітевзису або права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Це точно не можна назвати конкурентним ринком з ринковою ціною», – зауважує адвокат Анна Федун із Полтави відповідаючи на питання LB.ua Скасування мораторію, за словами Федун, є позитивним кроком ще й з огляду на рішення Європейського суду з прав людини у кількох справах проти України (справа «Зеленчук та Цицюра проти України», «Антоненко та інші проти України»). «Європейський суд з прав людини підкреслював, що держава має вжити належні заходи з метою забезпечення справедливого балансу між інтересами власників земель сільськогосподарського призначення, з одного боку, та загальними інтересами суспільства, з іншого. Враховуючи це, можемо вважати, що держава таких заходів вжила та підтвердила свій статус правової держави із дією принципу правової визначеності для її громадян», – додала адвокат.

«Україна, насправді увійшла у ринок землі – максимально неготовою до його цивілізованого використання» – вважає юрист Максим Чорний із Фундації «Чинність закону». «Особливо це стосується державної підтримки дрібних фермерських господарств, які навряд чи зараз матимуть кошти розширити свої земельні наділи. Держгеокадастр намагається переконати селян та фермерів, що в 2020-2021 роках був проведений повноцінний аудит земель, принаймні було визначено, яка земля перебуває в державній, а яка – в приватній власності. З урядових кабінетів також лунають обіцянки вирішити проблеми, які виникатимуть в актуальному режимі. У Верховній раді, же яка за два роки ухвалила купу земельних законів, теж обіцяли оперативно реагувати у разі необхідності ухвалити законодавчі зміни. Втім, українські фермери, здебільшого не вірять в успіх реформи земельного ринку та бояться втрати підвалини свого існування.» – зазначає Крижанівський.

Те, що проблеми у функціонування ринку української землі є і будуть, визнає і влада, позаяк мова йде про правозастосовчу практику, яка є новим явищем, як для нотаріусів, так і для простих громадян України. Потрібен певний час для розуміння самих процесів і практики врегулювання системи купівлі української землі.

“Ми ввели критерії дуже великої публічності і відкритості даних. Всі хочуть для себе отримати максимальну кількість інформації і ми відкриваємо реєстри і даємо ці можливості”, — розповів міністр аграрної політики та продовольства Роман Лещенко і вказав, що міністерство проводить роз’яснювальну роботу серед людей з приводу їхніх прав та обов’язків, можливостей, державних програм підтримки, механізму відкритості даних. З його слів, в уряді не хочуть поспіху у цьому питанні, оскільки земельна реформа є “живим організмом”, який буде вдосконалюватися “з точки зору інтересів людей”. Саме цим він пояснює той факт, що в Україні прийняли “консервативну редакцію земельної реформи”.

Що пропонує партія промисловців і підприємців України

Голова ПППУ – Анатолій Кінах, зовсім не вважає, що в Україні «був проведений повноцінний аудит земель», навпаки, на думку Кінаха, результати такого аудиту не доступні сьогодні не тільки фермерам, а й деяким головам територіальних громад. «Сам механізм оцифровування та візуалізації земель, які належать громадам, – це дієвий спосіб наповнювати бюджет, вести корисний діалог з фермерами й планувати сталий розвиток» – каже Анатолій Кінах, але «що робити з необґрунтованим обробітком і землями, які не були інвентаризовані, а також хто має за все це платити? Від того, наскільки правильно вдасться визначити, які земельні ділянки належать до того чи іншого факту обробітку та накопичити інформацію про права власності й права користування в межах громади, буде залежати сума отриманих коштів у бюджет відповідного органу місцевого самоврядування. Але без аудиту це неможливо зробити!» – підкреслює Голова УСПП.

Партія промисловців і підприємців, взагалі вважає, що відкриття ринку землі відбулося передчасно і непідготовлено:  працювати над вдосконаленням існуючого земельного законодавства, зокрема з оренди, потрібно було більш ретельно, з урахуванням думки громадськості, фермерів, всіх інших учасників ринку землі. Але якщо вже, в тому числі й зовнішні обставини, диктували нам необхідність його відкриття, то перш ніж його відкривати, потрібно було розробити концепцію розвитку сільського господарства, і на її основі відповідну комплексну державну  програму на перспективу років, як мінімум п’ятнадцяти років!

Доречно було б також прописати у законодавстві, що першою землю має купувати держава, а вже потім інші покупці. На даний момент всі розвинені країни світу йдуть саме таким шляхом. У США в державній власності наразі перебуває 60% земель сільськогосподарського призначення, у Великобританії – 90%, у Німеччині близько 60% земель придбані саме державою. Без усілякого сумніву, в Україні потрібно створити Державний земельний банк. Але функція державного земельного банку має полягати в тому, щоб давати кредити на купівлю земля селянам і дрібним фермерським господарствам.

Отже закон про продаж землі є. але дискусія триває.

Земельне питання зіпсувало українців…

Багато століть тому ідея права власності на землю була втілена ще у римському праві, оскільки право власності – найважливіший інструмент регулювання відносин між людьми. Згодом право власності на «посівні» землі отримала всесвітнє визнання. Протягом кількох століть просвітителі, філософи, економісти і юристи розробляли найрізноманітніші концепції власності, а також економічні та юридичні аспекти цього питання. Природно, що ці погляди в тих чи інших формах отримали своє вираження в юридичних системах народів світу. Незважаючи на деякі відмінності у формулюванні, поняття права власності на землю, в праві різних країн – є основою функціонування держави. Ми ж українці, лише цього року, заглибилися у дискусію: «продавати чи не продавати» нашу землю… та зрештою Верховна рада України, прийняла рішення на користь вільного продажу сільгоспугідь, і у липні поточного року процес стартував… Проте, гаряча дискусія у суспільстві триває. Чому так багато українців висловлюються проти цих нововведень і яка позиція партії промисловців і підприємців України з цього приводу.

Трохи історії 

Земельне питання традиційно є дуже складним для нашого народу – воно стало «наріжним каменем» багатьох політичних потрясінь і революцій. Ще в середині 19 століття, коли Україна входила до складу російської імперії, а розпоряджання землею було винятковим правом землевласника, тобто поміщика, земля і звільнення селян з фактичного рабства, стали, як би зараз сказали тригером суспільних та громадських змін в Україні та по усій імперії. Назріли негайні реформи, які мали собі за мету зробити селянина повноправним членом суспільства і допомогти йому пристосуватися до економічних реалій. Тож, здійснена у 1861 році селянська реформа звільнила селян від кріпацтва, створивши при цьому для поміщиків нові джерела доходу: від подушного і земельного оброку, оренди від незаселених земель, продажу лісу тощо  Земельна оренда була тоді найбільш важливим джерелом доходу. У 1865 р з санкції царя було прийнято положення, яке дозволяло переселенцям зараховуватися до існуючих товариствам за згодою старожилів і утворювати особливі селища на «пустолежачих землях». Це викликало додатковий потік переселенців з України на «вільні землі» – Кубані, Сибіру й навіть Канади та США. Але при цьому царські реформи, були, як виявляється більш продуманими за нинішні, зокрема, починаючи з 1882 року почав функціонувати Селянський банк, який видавав вельми пільгові кредити на покупку землі. А надання селянам права купувати в повну власність сільськогосподарську землю мало далекосяжні економічні та соціальні наслідки. Так лише з 1863 по 1892 українські селяни купили біля шести мільйонів десятин землі, з них в одноосібну власність – 2,8 млн., решта дісталася товариствам або сільським кооперативам.  Таким чином, більшу частину землі селяни набували в особисту власність. На «засвоєних» землях будували громадські школи, церкви, лікарні, сиротинці, створювали дослідні станції і поля, зрештою, все це забезпечило бурхливий і стабільний розвиток сільського господарства. Царський же указ від 9 листопада 1906 року – (фактично аграрна реформа П. А. Столипіна) – затвердив приватну власність на землю, дозволив її вільну купівлю-продаж і регламентував вихід індивідів з сільської общини. Втім, радянська влада, через кілька років, своїм «Декретом про землю», прийнятий більшовиками в 1917 р, фактично відмінить приватну власність на землю. І хоча в ньому проголошувалися різноманіття форм землекористування (подвірне, хутірське, громадське, артільне), а також перехід землі у власність держави з подальшою безоплатною передачею селянам, він чітко визначив ставлення нової влади до приватної власності і найманої праці. На практиці ідея роздачі землі селянам не була реалізована. По суті, в основі, так званої, колективізації, лежали принципи обов’язкової праці на «загальнонародній землі». Життя сільських жителів у колгоспах стало ще важчим, ніж «за поміщиків». Вже часів української незалежності земельна реформа сильно пробуксовувала6 землі колективних господарств – розділили серед сільських громад. У різних регіонах розмір земельного паю був різним: від 2 до 17 га., був введений мораторій на продаж сільгоспземель, який тримався при всіх п’яти українських президентах. Натомість, почалася експансія крупних агрохолдингів – аграрних підприємств під егідою великих сировинних олігархічних і фінансових структур, які у великих масштабах фактично скуповували і продовжують скуповувати майно і землю у колишніх колгоспів, радгоспів і місцевих сільських громад. Деякі агрохолдинги нині «контролюють» по 150-300 тисяч гектарів українських сільгоспугідь.

Світовий досвід і користь від нього Україні

На фоні усього вищезгаданого, побоювання викликає сама атмосфера, у який приймалося українське законодавство про продаж сільськогосподарських земель, а як з цим було у інших країнах?  Скажімо у Бразилії покупка землі – один з вигідних видів бізнесу і інвестиційних рішень. Ринок невеликих земельних ділянок в країні умовно ділиться на дві частини: «Шакара» і невеликі фазенди (значення даного слова в Україні, навіть не треба перекладати). Фазенди призначені для обов’язкового ведення сільського господарства. Шакара можна використовувати за бажанням і для відпочинку, і для ведення сільського господарства. По всій країні, до продажу щодня пропонують тисячі ділянок. Придбати їх може, навіть громадянин іншої країни (на відміну від нас). Ділянку розміром до 3 до 4 модулей (близько 1,5 гектари) можна купити без погоджень і обмежень, але при цьому бразильські муніципалітети диктують свої умови придбання земель. Наприклад, один власник не може купити більше 10% території муніципалітету. У разі купівлі понад 20 модулів землі, юридична особа повинна подати для затвердження план їх використання та інші документи, у яких гарантує 100 відсоткове зобов’язання вести заплановане владою сільське господарство. Інакше договір купівлі- продажу можуть розірвати. Для купівлі ділянки, що перевищує вказані ліміти, потрібен спеціальний дозвіл сенату Бразилії (!), що робить таку процедуру вкрай складною.

У наших найближчих сусідів – поляків, системні зміни у галузі права на сільськогосподарську землю, прийшли на початку 1990-х, коли багато польських радгоспів відкинули приватний сектор і почали вирішувати завдання з пристосування до нової економічної дійсності. Деякі з селян, відразу після прийняття «Закону про землю», продали більшу частину своїх активів «Агентству з сільськогосподарського майна Польщі». Всі інші, здебільшого, стали кооперативами, досягли хороших економічних результатів і змогли провести відповідні організаційні зміни у створенні сільгосппідприємств. Якщо брати в цілому, з 1990 по 2002 роки області сільгоспугідь під власністю радгоспів зменшилися від 637 тис. до 255 тис. га. Загалом, за період 1996-2004 років, було продано 100-190 тис. гектарів польських земель. Низький рівень продажів може бути пов’язаний з відсутністю програми приватизації з точки зору формальних та юридичних аспектів (не було встановлено жодних кордонів і навіть не зроблений земельний кадастр). Велика частина державних орних земель була орендована. За період 1993-1995 в оренду було здано в цілому 3,0 мільйони орних польських земель, за період 1996-2004 рік – ще 2,1 млн. га. Орендована область помітно скоротилася, тому що стало менше землі під управлінням. На кінець 2004 року було укладено 289 тис. Лізингових угод, з яких майже половина на ділянки 1 га і менше. Комерційні с/г – компанії, які з’явилися у Польщі з 1989 року, стали новою формою власності в польському сільському господарстві. Вони категоризуються на компанії з внутрішнім власником, компанії з іноземним капіталом і компанії зі змішаною власністю. Але їхню діяльність суворо регулює держава, натомість дрібні польські землевласники, мають суттєві пільги при користуванні кредитами Польського селянського банку та страхових операторів, які працюють на ниві страхування врожаїв, лізингу сільгосптехніки тощо.

Українська земля: ринок чи базар?

«Можна сказати, що зараз існує «стихійний базар», а не «організований ринок». Так, є певна частина земель сільськогосподарського призначення, які не підпадають під мораторій і вільно купуються-продаються. Та є частина земель, які по суті вже продані за довгостроковими договорами оренди (до 50 років) та емфітевзису або права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Це точно не можна назвати конкурентним ринком з ринковою ціною», – зауважує адвокат Анна Федун із Полтави відповідаючи на питання LB.ua Скасування мораторію, за словами Федун, є позитивним кроком ще й з огляду на рішення Європейського суду з прав людини у кількох справах проти України (справа «Зеленчук та Цицюра проти України», «Антоненко та інші проти України»). «Європейський суд з прав людини підкреслював, що держава має вжити належні заходи з метою забезпечення справедливого балансу між інтересами власників земель сільськогосподарського призначення, з одного боку, та загальними інтересами суспільства, з іншого. Враховуючи це, можемо вважати, що держава таких заходів вжила та підтвердила свій статус правової держави із дією принципу правової визначеності для її громадян», – додала адвокат.

«Україна, насправді увійшла у ринок землі – максимально неготовою до його цивілізованого використання» – вважає юрист Максим Чорний із Фундації «Чинність закону». «Особливо це стосується державної підтримки дрібних фермерських господарств, які навряд чи зараз матимуть кошти розширити свої земельні наділи. Держгеокадастр намагається переконати селян та фермерів, що в 2020-2021 роках був проведений повноцінний аудит земель, принаймні було визначено, яка земля перебуває в державній, а яка – в приватній власності. З урядових кабінетів також лунають обіцянки вирішити проблеми, які виникатимуть в актуальному режимі. У Верховній раді, же яка за два роки ухвалила купу земельних законів, теж обіцяли оперативно реагувати у разі необхідності ухвалити законодавчі зміни. Втім, українські фермери, здебільшого не вірять в успіх реформи земельного ринку та бояться втрати підвалини свого існування.» – зазначає Крижанівський.

Те, що проблеми у функціонування ринку української землі є і будуть, визнає і влада, позаяк мова йде про правозастосовчу практику, яка є новим явищем, як для нотаріусів, так і для простих громадян України. Потрібен певний час для розуміння самих процесів і практики врегулювання системи купівлі української землі.

“Ми ввели критерії дуже великої публічності і відкритості даних. Всі хочуть для себе отримати максимальну кількість інформації і ми відкриваємо реєстри і даємо ці можливості”, — розповів міністр аграрної політики та продовольства Роман Лещенко і вказав, що міністерство проводить роз’яснювальну роботу серед людей з приводу їхніх прав та обов’язків, можливостей, державних програм підтримки, механізму відкритості даних. З його слів, в уряді не хочуть поспіху у цьому питанні, оскільки земельна реформа є “живим організмом”, який буде вдосконалюватися “з точки зору інтересів людей”. Саме цим він пояснює той факт, що в Україні прийняли “консервативну редакцію земельної реформи”.

Що пропонує партія промисловців і підприємців України

Голова ПППУ – Анатолій Кінах, зовсім не вважає, що в Україні «був проведений повноцінний аудит земель», навпаки, на думку Кінаха, результати такого аудиту не доступні сьогодні не тільки фермерам, а й деяким головам територіальних громад. «Сам механізм оцифровування та візуалізації земель, які належать громадам, – це дієвий спосіб наповнювати бюджет, вести корисний діалог з фермерами й планувати сталий розвиток» – каже Анатолій Кінах, але «що робити з необґрунтованим обробітком і землями, які не були інвентаризовані, а також хто має за все це платити? Від того, наскільки правильно вдасться визначити, які земельні ділянки належать до того чи іншого факту обробітку та накопичити інформацію про права власності й права користування в межах громади, буде залежати сума отриманих коштів у бюджет відповідного органу місцевого самоврядування. Але без аудиту це неможливо зробити!» – підкреслює Голова УСПП.

Партія промисловців і підприємців, взагалі вважає, що відкриття ринку землі відбулося передчасно і непідготовлено:  працювати над вдосконаленням існуючого земельного законодавства, зокрема з оренди, потрібно було більш ретельно, з урахуванням думки громадськості, фермерів, всіх інших учасників ринку землі. Але якщо вже, в тому числі й зовнішні обставини, диктували нам необхідність його відкриття, то перш ніж його відкривати, потрібно було розробити концепцію розвитку сільського господарства, і на її основі відповідну комплексну державну  програму на перспективу років, як мінімум п’ятнадцяти років!

Доречно було б також прописати у законодавстві, що першою землю має купувати держава, а вже потім інші покупці. На даний момент всі розвинені країни світу йдуть саме таким шляхом. У США в державній власності наразі перебуває 60% земель сільськогосподарського призначення, у Великобританії – 90%, у Німеччині близько 60% земель придбані саме державою. Без усілякого сумніву, в Україні потрібно створити Державний земельний банк. Але функція державного земельного банку має полягати в тому, щоб давати кредити на купівлю земля селянам і дрібним фермерським господарствам.

Отже закон про продаж землі є. але дискусія триває.