Анатолій Кінах

Земельне питання зіпсувало українців…

Share on facebook
Facebook
Share on twitter
Twitter

Багато століть тому ідея права власності на землю була втілена ще у римському праві, оскільки право власності – найважливіший інструмент регулювання відносин між людьми. Згодом право власності на «посівні» землі отримала всесвітнє визнання. Протягом кількох століть просвітителі, філософи, економісти і юристи розробляли найрізноманітніші концепції власності, а також економічні та юридичні аспекти цього питання. Природно, що ці погляди в тих чи інших формах отримали своє вираження в юридичних системах народів світу. Незважаючи на деякі відмінності у формулюванні, поняття права власності на землю, в праві різних країн – є основою функціонування держави. Ми ж українці, лише цього року, заглибилися у дискусію: «продавати чи не продавати» нашу землю… та зрештою Верховна рада України, прийняла рішення на користь вільного продажу сільгоспугідь, і у липні поточного року процес стартував… Проте, гаряча дискусія у суспільстві триває. Чому так багато українців висловлюються проти цих нововведень і яка позиція партії промисловців і підприємців України з цього приводу.

Трохи історії 

Земельне питання традиційно є дуже складним для нашого народу – воно стало «наріжним каменем» багатьох політичних потрясінь і революцій. Ще в середині 19 століття, коли Україна входила до складу російської імперії, а розпоряджання землею було винятковим правом землевласника, тобто поміщика, земля і звільнення селян з фактичного рабства, стали, як би зараз сказали тригером суспільних та громадських змін в Україні та по усій імперії. Назріли негайні реформи, які мали собі за мету зробити селянина повноправним членом суспільства і допомогти йому пристосуватися до економічних реалій. Тож, здійснена у 1861 році селянська реформа звільнила селян від кріпацтва, створивши при цьому для поміщиків нові джерела доходу: від подушного і земельного оброку, оренди від незаселених земель, продажу лісу тощо  Земельна оренда була тоді найбільш важливим джерелом доходу. У 1865 р з санкції царя було прийнято положення, яке дозволяло переселенцям зараховуватися до існуючих товариствам за згодою старожилів і утворювати особливі селища на «пустолежачих землях». Це викликало додатковий потік переселенців з України на «вільні землі» – Кубані, Сибіру й навіть Канади та США. Але при цьому царські реформи, були, як виявляється більш продуманими за нинішні, зокрема, починаючи з 1882 року почав функціонувати Селянський банк, який видавав вельми пільгові кредити на покупку землі. А надання селянам права купувати в повну власність сільськогосподарську землю мало далекосяжні економічні та соціальні наслідки. Так лише з 1863 по 1892 українські селяни купили біля шести мільйонів десятин землі, з них в одноосібну власність – 2,8 млн., решта дісталася товариствам або сільським кооперативам.  Таким чином, більшу частину землі селяни набували в особисту власність. На «засвоєних» землях будували громадські школи, церкви, лікарні, сиротинці, створювали дослідні станції і поля, зрештою, все це забезпечило бурхливий і стабільний розвиток сільського господарства. Царський же указ від 9 листопада 1906 року – (фактично аграрна реформа П. А. Столипіна) – затвердив приватну власність на землю, дозволив її вільну купівлю-продаж і регламентував вихід індивідів з сільської общини. Втім, радянська влада, через кілька років, своїм «Декретом про землю», прийнятий більшовиками в 1917 р, фактично відмінить приватну власність на землю. І хоча в ньому проголошувалися різноманіття форм землекористування (подвірне, хутірське, громадське, артільне), а також перехід землі у власність держави з подальшою безоплатною передачею селянам, він чітко визначив ставлення нової влади до приватної власності і найманої праці. На практиці ідея роздачі землі селянам не була реалізована. По суті, в основі, так званої, колективізації, лежали принципи обов’язкової праці на «загальнонародній землі». Життя сільських жителів у колгоспах стало ще важчим, ніж «за поміщиків». Вже часів української незалежності земельна реформа сильно пробуксовувала6 землі колективних господарств – розділили серед сільських громад. У різних регіонах розмір земельного паю був різним: від 2 до 17 га., був введений мораторій на продаж сільгоспземель, який тримався при всіх п’яти українських президентах. Натомість, почалася експансія крупних агрохолдингів – аграрних підприємств під егідою великих сировинних олігархічних і фінансових структур, які у великих масштабах фактично скуповували і продовжують скуповувати майно і землю у колишніх колгоспів, радгоспів і місцевих сільських громад. Деякі агрохолдинги нині «контролюють» по 150-300 тисяч гектарів українських сільгоспугідь.

Світовий досвід і користь від нього Україні

На фоні усього вищезгаданого, побоювання викликає сама атмосфера, у який приймалося українське законодавство про продаж сільськогосподарських земель, а як з цим було у інших країнах?  Скажімо у Бразилії покупка землі – один з вигідних видів бізнесу і інвестиційних рішень. Ринок невеликих земельних ділянок в країні умовно ділиться на дві частини: «Шакара» і невеликі фазенди (значення даного слова в Україні, навіть не треба перекладати). Фазенди призначені для обов’язкового ведення сільського господарства. Шакара можна використовувати за бажанням і для відпочинку, і для ведення сільського господарства. По всій країні, до продажу щодня пропонують тисячі ділянок. Придбати їх може, навіть громадянин іншої країни (на відміну від нас). Ділянку розміром до 3 до 4 модулей (близько 1,5 гектари) можна купити без погоджень і обмежень, але при цьому бразильські муніципалітети диктують свої умови придбання земель. Наприклад, один власник не може купити більше 10% території муніципалітету. У разі купівлі понад 20 модулів землі, юридична особа повинна подати для затвердження план їх використання та інші документи, у яких гарантує 100 відсоткове зобов’язання вести заплановане владою сільське господарство. Інакше договір купівлі- продажу можуть розірвати. Для купівлі ділянки, що перевищує вказані ліміти, потрібен спеціальний дозвіл сенату Бразилії (!), що робить таку процедуру вкрай складною.

У наших найближчих сусідів – поляків, системні зміни у галузі права на сільськогосподарську землю, прийшли на початку 1990-х, коли багато польських радгоспів відкинули приватний сектор і почали вирішувати завдання з пристосування до нової економічної дійсності. Деякі з селян, відразу після прийняття «Закону про землю», продали більшу частину своїх активів «Агентству з сільськогосподарського майна Польщі». Всі інші, здебільшого, стали кооперативами, досягли хороших економічних результатів і змогли провести відповідні організаційні зміни у створенні сільгосппідприємств. Якщо брати в цілому, з 1990 по 2002 роки області сільгоспугідь під власністю радгоспів зменшилися від 637 тис. до 255 тис. га. Загалом, за період 1996-2004 років, було продано 100-190 тис. гектарів польських земель. Низький рівень продажів може бути пов’язаний з відсутністю програми приватизації з точки зору формальних та юридичних аспектів (не було встановлено жодних кордонів і навіть не зроблений земельний кадастр). Велика частина державних орних земель була орендована. За період 1993-1995 в оренду було здано в цілому 3,0 мільйони орних польських земель, за період 1996-2004 рік – ще 2,1 млн. га. Орендована область помітно скоротилася, тому що стало менше землі під управлінням. На кінець 2004 року було укладено 289 тис. Лізингових угод, з яких майже половина на ділянки 1 га і менше. Комерційні с/г – компанії, які з’явилися у Польщі з 1989 року, стали новою формою власності в польському сільському господарстві. Вони категоризуються на компанії з внутрішнім власником, компанії з іноземним капіталом і компанії зі змішаною власністю. Але їхню діяльність суворо регулює держава, натомість дрібні польські землевласники, мають суттєві пільги при користуванні кредитами Польського селянського банку та страхових операторів, які працюють на ниві страхування врожаїв, лізингу сільгосптехніки тощо.

Українська земля: ринок чи базар?

«Можна сказати, що зараз існує «стихійний базар», а не «організований ринок». Так, є певна частина земель сільськогосподарського призначення, які не підпадають під мораторій і вільно купуються-продаються. Та є частина земель, які по суті вже продані за довгостроковими договорами оренди (до 50 років) та емфітевзису або права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Це точно не можна назвати конкурентним ринком з ринковою ціною», – зауважує адвокат Анна Федун із Полтави відповідаючи на питання LB.ua Скасування мораторію, за словами Федун, є позитивним кроком ще й з огляду на рішення Європейського суду з прав людини у кількох справах проти України (справа «Зеленчук та Цицюра проти України», «Антоненко та інші проти України»). «Європейський суд з прав людини підкреслював, що держава має вжити належні заходи з метою забезпечення справедливого балансу між інтересами власників земель сільськогосподарського призначення, з одного боку, та загальними інтересами суспільства, з іншого. Враховуючи це, можемо вважати, що держава таких заходів вжила та підтвердила свій статус правової держави із дією принципу правової визначеності для її громадян», – додала адвокат.

«Україна, насправді увійшла у ринок землі – максимально неготовою до його цивілізованого використання» – вважає юрист Максим Чорний із Фундації «Чинність закону». «Особливо це стосується державної підтримки дрібних фермерських господарств, які навряд чи зараз матимуть кошти розширити свої земельні наділи. Держгеокадастр намагається переконати селян та фермерів, що в 2020-2021 роках був проведений повноцінний аудит земель, принаймні було визначено, яка земля перебуває в державній, а яка – в приватній власності. З урядових кабінетів також лунають обіцянки вирішити проблеми, які виникатимуть в актуальному режимі. У Верховній раді, же яка за два роки ухвалила купу земельних законів, теж обіцяли оперативно реагувати у разі необхідності ухвалити законодавчі зміни. Втім, українські фермери, здебільшого не вірять в успіх реформи земельного ринку та бояться втрати підвалини свого існування.» – зазначає Крижанівський.

Те, що проблеми у функціонування ринку української землі є і будуть, визнає і влада, позаяк мова йде про правозастосовчу практику, яка є новим явищем, як для нотаріусів, так і для простих громадян України. Потрібен певний час для розуміння самих процесів і практики врегулювання системи купівлі української землі.

“Ми ввели критерії дуже великої публічності і відкритості даних. Всі хочуть для себе отримати максимальну кількість інформації і ми відкриваємо реєстри і даємо ці можливості”, — розповів міністр аграрної політики та продовольства Роман Лещенко і вказав, що міністерство проводить роз’яснювальну роботу серед людей з приводу їхніх прав та обов’язків, можливостей, державних програм підтримки, механізму відкритості даних. З його слів, в уряді не хочуть поспіху у цьому питанні, оскільки земельна реформа є “живим організмом”, який буде вдосконалюватися “з точки зору інтересів людей”. Саме цим він пояснює той факт, що в Україні прийняли “консервативну редакцію земельної реформи”.

Що пропонує партія промисловців і підприємців України

Голова ПППУ – Анатолій Кінах, зовсім не вважає, що в Україні «був проведений повноцінний аудит земель», навпаки, на думку Кінаха, результати такого аудиту не доступні сьогодні не тільки фермерам, а й деяким головам територіальних громад. «Сам механізм оцифровування та візуалізації земель, які належать громадам, – це дієвий спосіб наповнювати бюджет, вести корисний діалог з фермерами й планувати сталий розвиток» – каже Анатолій Кінах, але «що робити з необґрунтованим обробітком і землями, які не були інвентаризовані, а також хто має за все це платити? Від того, наскільки правильно вдасться визначити, які земельні ділянки належать до того чи іншого факту обробітку та накопичити інформацію про права власності й права користування в межах громади, буде залежати сума отриманих коштів у бюджет відповідного органу місцевого самоврядування. Але без аудиту це неможливо зробити!» – підкреслює Голова УСПП.

Партія промисловців і підприємців, взагалі вважає, що відкриття ринку землі відбулося передчасно і непідготовлено:  працювати над вдосконаленням існуючого земельного законодавства, зокрема з оренди, потрібно було більш ретельно, з урахуванням думки громадськості, фермерів, всіх інших учасників ринку землі. Але якщо вже, в тому числі й зовнішні обставини, диктували нам необхідність його відкриття, то перш ніж його відкривати, потрібно було розробити концепцію розвитку сільського господарства, і на її основі відповідну комплексну державну  програму на перспективу років, як мінімум п’ятнадцяти років!

Доречно було б також прописати у законодавстві, що першою землю має купувати держава, а вже потім інші покупці. На даний момент всі розвинені країни світу йдуть саме таким шляхом. У США в державній власності наразі перебуває 60% земель сільськогосподарського призначення, у Великобританії – 90%, у Німеччині близько 60% земель придбані саме державою. Без усілякого сумніву, в Україні потрібно створити Державний земельний банк. Але функція державного земельного банку має полягати в тому, щоб давати кредити на купівлю земля селянам і дрібним фермерським господарствам.

Отже закон про продаж землі є. але дискусія триває.

Земельне питання зіпсувало українців…

Багато століть тому ідея права власності на землю була втілена ще у римському праві, оскільки право власності – найважливіший інструмент регулювання відносин між людьми. Згодом право власності на «посівні» землі отримала всесвітнє визнання. Протягом кількох століть просвітителі, філософи, економісти і юристи розробляли найрізноманітніші концепції власності, а також економічні та юридичні аспекти цього питання. Природно, що ці погляди в тих чи інших формах отримали своє вираження в юридичних системах народів світу. Незважаючи на деякі відмінності у формулюванні, поняття права власності на землю, в праві різних країн – є основою функціонування держави. Ми ж українці, лише цього року, заглибилися у дискусію: «продавати чи не продавати» нашу землю… та зрештою Верховна рада України, прийняла рішення на користь вільного продажу сільгоспугідь, і у липні поточного року процес стартував… Проте, гаряча дискусія у суспільстві триває. Чому так багато українців висловлюються проти цих нововведень і яка позиція партії промисловців і підприємців України з цього приводу.

Трохи історії 

Земельне питання традиційно є дуже складним для нашого народу – воно стало «наріжним каменем» багатьох політичних потрясінь і революцій. Ще в середині 19 століття, коли Україна входила до складу російської імперії, а розпоряджання землею було винятковим правом землевласника, тобто поміщика, земля і звільнення селян з фактичного рабства, стали, як би зараз сказали тригером суспільних та громадських змін в Україні та по усій імперії. Назріли негайні реформи, які мали собі за мету зробити селянина повноправним членом суспільства і допомогти йому пристосуватися до економічних реалій. Тож, здійснена у 1861 році селянська реформа звільнила селян від кріпацтва, створивши при цьому для поміщиків нові джерела доходу: від подушного і земельного оброку, оренди від незаселених земель, продажу лісу тощо  Земельна оренда була тоді найбільш важливим джерелом доходу. У 1865 р з санкції царя було прийнято положення, яке дозволяло переселенцям зараховуватися до існуючих товариствам за згодою старожилів і утворювати особливі селища на «пустолежачих землях». Це викликало додатковий потік переселенців з України на «вільні землі» – Кубані, Сибіру й навіть Канади та США. Але при цьому царські реформи, були, як виявляється більш продуманими за нинішні, зокрема, починаючи з 1882 року почав функціонувати Селянський банк, який видавав вельми пільгові кредити на покупку землі. А надання селянам права купувати в повну власність сільськогосподарську землю мало далекосяжні економічні та соціальні наслідки. Так лише з 1863 по 1892 українські селяни купили біля шести мільйонів десятин землі, з них в одноосібну власність – 2,8 млн., решта дісталася товариствам або сільським кооперативам.  Таким чином, більшу частину землі селяни набували в особисту власність. На «засвоєних» землях будували громадські школи, церкви, лікарні, сиротинці, створювали дослідні станції і поля, зрештою, все це забезпечило бурхливий і стабільний розвиток сільського господарства. Царський же указ від 9 листопада 1906 року – (фактично аграрна реформа П. А. Столипіна) – затвердив приватну власність на землю, дозволив її вільну купівлю-продаж і регламентував вихід індивідів з сільської общини. Втім, радянська влада, через кілька років, своїм «Декретом про землю», прийнятий більшовиками в 1917 р, фактично відмінить приватну власність на землю. І хоча в ньому проголошувалися різноманіття форм землекористування (подвірне, хутірське, громадське, артільне), а також перехід землі у власність держави з подальшою безоплатною передачею селянам, він чітко визначив ставлення нової влади до приватної власності і найманої праці. На практиці ідея роздачі землі селянам не була реалізована. По суті, в основі, так званої, колективізації, лежали принципи обов’язкової праці на «загальнонародній землі». Життя сільських жителів у колгоспах стало ще важчим, ніж «за поміщиків». Вже часів української незалежності земельна реформа сильно пробуксовувала6 землі колективних господарств – розділили серед сільських громад. У різних регіонах розмір земельного паю був різним: від 2 до 17 га., був введений мораторій на продаж сільгоспземель, який тримався при всіх п’яти українських президентах. Натомість, почалася експансія крупних агрохолдингів – аграрних підприємств під егідою великих сировинних олігархічних і фінансових структур, які у великих масштабах фактично скуповували і продовжують скуповувати майно і землю у колишніх колгоспів, радгоспів і місцевих сільських громад. Деякі агрохолдинги нині «контролюють» по 150-300 тисяч гектарів українських сільгоспугідь.

Світовий досвід і користь від нього Україні

На фоні усього вищезгаданого, побоювання викликає сама атмосфера, у який приймалося українське законодавство про продаж сільськогосподарських земель, а як з цим було у інших країнах?  Скажімо у Бразилії покупка землі – один з вигідних видів бізнесу і інвестиційних рішень. Ринок невеликих земельних ділянок в країні умовно ділиться на дві частини: «Шакара» і невеликі фазенди (значення даного слова в Україні, навіть не треба перекладати). Фазенди призначені для обов’язкового ведення сільського господарства. Шакара можна використовувати за бажанням і для відпочинку, і для ведення сільського господарства. По всій країні, до продажу щодня пропонують тисячі ділянок. Придбати їх може, навіть громадянин іншої країни (на відміну від нас). Ділянку розміром до 3 до 4 модулей (близько 1,5 гектари) можна купити без погоджень і обмежень, але при цьому бразильські муніципалітети диктують свої умови придбання земель. Наприклад, один власник не може купити більше 10% території муніципалітету. У разі купівлі понад 20 модулів землі, юридична особа повинна подати для затвердження план їх використання та інші документи, у яких гарантує 100 відсоткове зобов’язання вести заплановане владою сільське господарство. Інакше договір купівлі- продажу можуть розірвати. Для купівлі ділянки, що перевищує вказані ліміти, потрібен спеціальний дозвіл сенату Бразилії (!), що робить таку процедуру вкрай складною.

У наших найближчих сусідів – поляків, системні зміни у галузі права на сільськогосподарську землю, прийшли на початку 1990-х, коли багато польських радгоспів відкинули приватний сектор і почали вирішувати завдання з пристосування до нової економічної дійсності. Деякі з селян, відразу після прийняття «Закону про землю», продали більшу частину своїх активів «Агентству з сільськогосподарського майна Польщі». Всі інші, здебільшого, стали кооперативами, досягли хороших економічних результатів і змогли провести відповідні організаційні зміни у створенні сільгосппідприємств. Якщо брати в цілому, з 1990 по 2002 роки області сільгоспугідь під власністю радгоспів зменшилися від 637 тис. до 255 тис. га. Загалом, за період 1996-2004 років, було продано 100-190 тис. гектарів польських земель. Низький рівень продажів може бути пов’язаний з відсутністю програми приватизації з точки зору формальних та юридичних аспектів (не було встановлено жодних кордонів і навіть не зроблений земельний кадастр). Велика частина державних орних земель була орендована. За період 1993-1995 в оренду було здано в цілому 3,0 мільйони орних польських земель, за період 1996-2004 рік – ще 2,1 млн. га. Орендована область помітно скоротилася, тому що стало менше землі під управлінням. На кінець 2004 року було укладено 289 тис. Лізингових угод, з яких майже половина на ділянки 1 га і менше. Комерційні с/г – компанії, які з’явилися у Польщі з 1989 року, стали новою формою власності в польському сільському господарстві. Вони категоризуються на компанії з внутрішнім власником, компанії з іноземним капіталом і компанії зі змішаною власністю. Але їхню діяльність суворо регулює держава, натомість дрібні польські землевласники, мають суттєві пільги при користуванні кредитами Польського селянського банку та страхових операторів, які працюють на ниві страхування врожаїв, лізингу сільгосптехніки тощо.

Українська земля: ринок чи базар?

«Можна сказати, що зараз існує «стихійний базар», а не «організований ринок». Так, є певна частина земель сільськогосподарського призначення, які не підпадають під мораторій і вільно купуються-продаються. Та є частина земель, які по суті вже продані за довгостроковими договорами оренди (до 50 років) та емфітевзису або права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Це точно не можна назвати конкурентним ринком з ринковою ціною», – зауважує адвокат Анна Федун із Полтави відповідаючи на питання LB.ua Скасування мораторію, за словами Федун, є позитивним кроком ще й з огляду на рішення Європейського суду з прав людини у кількох справах проти України (справа «Зеленчук та Цицюра проти України», «Антоненко та інші проти України»). «Європейський суд з прав людини підкреслював, що держава має вжити належні заходи з метою забезпечення справедливого балансу між інтересами власників земель сільськогосподарського призначення, з одного боку, та загальними інтересами суспільства, з іншого. Враховуючи це, можемо вважати, що держава таких заходів вжила та підтвердила свій статус правової держави із дією принципу правової визначеності для її громадян», – додала адвокат.

«Україна, насправді увійшла у ринок землі – максимально неготовою до його цивілізованого використання» – вважає юрист Максим Чорний із Фундації «Чинність закону». «Особливо це стосується державної підтримки дрібних фермерських господарств, які навряд чи зараз матимуть кошти розширити свої земельні наділи. Держгеокадастр намагається переконати селян та фермерів, що в 2020-2021 роках був проведений повноцінний аудит земель, принаймні було визначено, яка земля перебуває в державній, а яка – в приватній власності. З урядових кабінетів також лунають обіцянки вирішити проблеми, які виникатимуть в актуальному режимі. У Верховній раді, же яка за два роки ухвалила купу земельних законів, теж обіцяли оперативно реагувати у разі необхідності ухвалити законодавчі зміни. Втім, українські фермери, здебільшого не вірять в успіх реформи земельного ринку та бояться втрати підвалини свого існування.» – зазначає Крижанівський.

Те, що проблеми у функціонування ринку української землі є і будуть, визнає і влада, позаяк мова йде про правозастосовчу практику, яка є новим явищем, як для нотаріусів, так і для простих громадян України. Потрібен певний час для розуміння самих процесів і практики врегулювання системи купівлі української землі.

“Ми ввели критерії дуже великої публічності і відкритості даних. Всі хочуть для себе отримати максимальну кількість інформації і ми відкриваємо реєстри і даємо ці можливості”, — розповів міністр аграрної політики та продовольства Роман Лещенко і вказав, що міністерство проводить роз’яснювальну роботу серед людей з приводу їхніх прав та обов’язків, можливостей, державних програм підтримки, механізму відкритості даних. З його слів, в уряді не хочуть поспіху у цьому питанні, оскільки земельна реформа є “живим організмом”, який буде вдосконалюватися “з точки зору інтересів людей”. Саме цим він пояснює той факт, що в Україні прийняли “консервативну редакцію земельної реформи”.

Що пропонує партія промисловців і підприємців України

Голова ПППУ – Анатолій Кінах, зовсім не вважає, що в Україні «був проведений повноцінний аудит земель», навпаки, на думку Кінаха, результати такого аудиту не доступні сьогодні не тільки фермерам, а й деяким головам територіальних громад. «Сам механізм оцифровування та візуалізації земель, які належать громадам, – це дієвий спосіб наповнювати бюджет, вести корисний діалог з фермерами й планувати сталий розвиток» – каже Анатолій Кінах, але «що робити з необґрунтованим обробітком і землями, які не були інвентаризовані, а також хто має за все це платити? Від того, наскільки правильно вдасться визначити, які земельні ділянки належать до того чи іншого факту обробітку та накопичити інформацію про права власності й права користування в межах громади, буде залежати сума отриманих коштів у бюджет відповідного органу місцевого самоврядування. Але без аудиту це неможливо зробити!» – підкреслює Голова УСПП.

Партія промисловців і підприємців, взагалі вважає, що відкриття ринку землі відбулося передчасно і непідготовлено:  працювати над вдосконаленням існуючого земельного законодавства, зокрема з оренди, потрібно було більш ретельно, з урахуванням думки громадськості, фермерів, всіх інших учасників ринку землі. Але якщо вже, в тому числі й зовнішні обставини, диктували нам необхідність його відкриття, то перш ніж його відкривати, потрібно було розробити концепцію розвитку сільського господарства, і на її основі відповідну комплексну державну  програму на перспективу років, як мінімум п’ятнадцяти років!

Доречно було б також прописати у законодавстві, що першою землю має купувати держава, а вже потім інші покупці. На даний момент всі розвинені країни світу йдуть саме таким шляхом. У США в державній власності наразі перебуває 60% земель сільськогосподарського призначення, у Великобританії – 90%, у Німеччині близько 60% земель придбані саме державою. Без усілякого сумніву, в Україні потрібно створити Державний земельний банк. Але функція державного земельного банку має полягати в тому, щоб давати кредити на купівлю земля селянам і дрібним фермерським господарствам.

Отже закон про продаж землі є. але дискусія триває.

Читай також